За основу цього розділу взято книгу Бут.4:25—6:2
Адамові був даний ще один син, який мав стати спадкоємцем божественної обітниці й духовного первородства. Його назвали Сифом, що значить “призначений”, або “відшкодування”, бо його мати говорила: “Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн”. Сиф був поставніший на вигляд, ніж Каїн чи Авель, і схожий на Адама більше за всіх його синів. Це був достойний муж, що йшов по стопах Авеля. Проте добрих рис він успадкував не більше за Каїна. Щодо створення Адама записано: “На подобу Божу Він створив його”. Але після гріхопадіння людина народжувала дітей “за подобою своєю та за образом своїм”. Якщо Адам створений безгрішним, на подобу Божу, то Сиф, як і Каїн, успадкували грішну природу своїх батьків. Він також довідався про Відкупителя і був навчений праведності. Божественною благодаттю Сиф служив Богові й шанував Його; він працював, як це робив би Авель, якби був живий, щоб навернути грішників до їхнього Творця та навчити їх поважати й слухатися Його. ПП 58.1
“У Сифа теж народився був син, і він дав йому ім'я Єнох. Тоді почали закликати ім'я Господнє”. Вірні від самого початку поклонялися Богові, однак зі зростанням населення Землі різниця між двома групами людей ставала дедалі помітнішою. Одні відкрито виявляли свою вірність Богові, інші — презирство і непослух. ПП 58.2
До гріхопадіння наші прабатьки дотримувалися суботи, встановленої ще в Едемі, і продовжували це робити після вигнання з раю. Вони скуштували гірких плодів непослуху і зрозуміли те, що рано чи пізно зрозуміє кожний, хто зневажає Божі Заповіді: божественні постанови священні та незмінні, а за їх порушення буде покарання. Суботу шанували всі діти Адама, котрі залишалися вірними Богові. Але Каїн і його нащадки не дотримувались святості дня, в який Бог спочив. Вони встановлювали дні відпочинку і праці на власний розсуд, незважаючи на повеління Єгови. ПП 59.1
Проклятий Богом Каїн залишив дім свого батька. Ще раніше він обрав для себе заняття — землеробство; тепер же заснував місто, назвавши його ім'ям свого старшого сина. Він відійшов від лиця Господнього, відкинув обітницю про відновлений Едем, поринувши в пошуки багатства й утіх на землі, проклятій за гріх, і таким чином очолив чималу групу людей, які поклоняються богові цього світу. Його нащадки відзначились у всьому, що стосується досягнень матеріального життя та земного прогресу. Проте вони не шанували Бога і ворогували з Його намірами щодо людини. До злочину вбивства, яке започаткував Каїн, Ламех, п'ятий із його покоління, додав ще й багатожонство; з хвалькуватою зухвалістю він визнавав Бога лише тому, що в обітниці про потомство Каїна вбачав запоруку власної безпеки. Авель був пастухом; він жив у наметах, і нащадки Сифа наслідували його приклад, вважаючи себе “на землі чужинцями й приходьками, прагнучи до кращої, тобто небесної, країни” (Євр.11:13, 16). ПП 59.2
Деякий час обидві групи людей жили відокремлено. Нащадки Каїна, поширюючись від місця свого початкового поселення, розсіялися по рівнинах і долинах, де мешкали діти Сифа. Останні, бажаючи уникнути їхнього розтлінного впливу, пішли в гори, де і оселилися. Доки існувало таке відокремлення, їхнє поклоніння Богові зберігало свою чистоту. Але з часом вони поступово почали змішуватися з мешканцями долин. Таке єднання призвело до найгірших наслідків. “І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони”. Діти Сифа, захоплені вродою дочок з роду Каїна, одружувалися з ними, що було неприємно для Господа. Багато з тих, котрі поклонялися Богові, впали в гріх через принади, які тепер постійно були перед їхніми очима, через що втратили святість, якою до цього вирізнялися з-поміж інших. З'єднавшись з нечестивими, вони уподібнилися до них духом і вчинками; вимоги сьомої Заповіді були зневажені; вони “взяли собі жінок із усіх, яких вибрали”. Діти Сифа пішли “дорогою Каїновою” (Юда 11); вони захопилися земним багатством і задоволеннями, знехтували Заповідями Господніми. Оскільки “люди не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, то вони знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце” (Римл.1:21). Тому “видав їх Бог на розум перевернений” (вірш 28). Гріх, подібно до смертельної прокази, поширювався по землі. ПП 59.3
Майже тисячу років Адам жив серед людей, залишаючись свідком наслідків гріха. Він щиро намагався зупинити потік зла. Йому було дане повеління навчати своє потомство дороги Господньої; він зберігав як скарб і передавав наступним поколінням усе, що Бог відкрив йому. Адам розповідав своїм дітям і дітям дітей аж до дев'ятого покоління про святе й щасливе життя людини в раю. Він повторював історію свого падіння, розповідаючи також про страждання, за допомогою яких Бог навчав його необхідності повного дотримання Вічного Закону; він говорив про те, що Бог у Своїй милості передбачив для їхнього спасіння. Проте тільки деякі прислухалися до його слів. Не раз Адамові доводилося чути гіркі докори за гріх, який приніс його нащадкам стільки горя. ПП 60.1
Життя Адама було сповнене скорботи, покірливості та розкаяння. Після того, як він залишив Едем, думка про смерть жахала його. Вперше він, як людина, відчув реальність смерті тоді, коли Каїн, його первісток, став убивцею свого брата. Гостро відчуваючи докори сумління за скоєний гріх, зазнавши подвійної втрати через смерть Авеля та відступлення Каїна, Адам мучився під тягарем страждань. Він був свідком того, як світ зазнає дедалі більшого морального занепаду, що мало призвести до його знищення водами потопу; і хоча смертний вирок, виголошений Творцем, спочатку видався Адамові жахливим, пізніше, дивлячись упродовж майже тисячі років на наслідки гріха, він зрозумів, що це милість Божа — покласти край життю, сповненому страждань і скорбот. ПП 60.2
Незважаючи на беззаконня допотопного світу, той вік не був, як дехто думає, ерою неосвяченості та варварства. Люди мали змогу досягти високого рівня морального й розумового розвитку. Вони володіли неабиякою фізичною міццю, силою інтелекту та перевагами для осягнення духовних і наукових знань, які не мали собі рівних. Буде помилкою вважати, що як довгожителі вони в розумовому плані досягали зрілості лише в пізньому віці. Інтелектуальні здібності перших людей розвивалися рано, а ті, що мали страх Божий і жили згідно з Його волею, постійно зростали в пізнанні та мудрості протягом усього життя. Якщо б можна було порівняти сучасних прославлених вчених з їхніми однолітками, котрі жили перед потопом, то наскільки б вони поступалися їм і в розумовому, і в фізичному розвитку! В міру того, як життя людини ставало коротшим, а її фізичні сили вичерпувалися, послаблювалися також її розумові здібності. Серед наших сучасників є мужі, котрі віддають науці від двадцяти до п'ятдесяти років свого життя, і світ у захваті від їхніх досягнень. Однак якими обмеженими залишаються їхні знання порівняно зі знаннями тих, чиї розумові та фізичні сили розвивалися протягом століть! ПП 61.1
Щоправда, наші сучасники здобувають користь з досягнень своїх попередників. Люди видатного розуму, котрі складали плани, досліджували й писали, залишали свої наукові праці послідовникам. Але навіть у цьому відношенні, як і в усьому тому, що стосується звичайних знань; можна лише уявляти, наскільки більшими були переваги людей стародавнього світу! Протягом століть серед них жив той, хто був створений за подобою Божою, про кого Сам Творець сказав: “вельми добре”, муж, якого Сам Бог навчив усієї мудрості світу. Від Творця Адам дізнався про те, як був створений світ; він на власні очі бачив події, які мали місце протягом дев'яти століть, і передав свої знання наступним поколінням. Люди, які жили перед потопом, не мали писемності, а отже, і книг, але завдяки великій фізичній силі, інтелекту, чудовій пам'яті вони засвоювали і запам'ятовували інформацію і, в свою чергу, передавали її з повною достовірністю своїм нащадкам. Упродовж декількох століть одночасно жили сім поколінь, котрі мали змогу ділитися одне з одним своїми знаннями і досвідом. ПП 61.2
Переваги, якими користувалися мужі того часу в придбанні пізнання Бога через Його творіння, не мали і не мають собі рівних. Той час не був ерою релігійної темряви, а навпаки — періодом великого світла. Увесь світ мав змогу навчатися від Адама, а для тих, що боялися Господа, також були вчителями Христос і ангели. Впродовж багатьох століть серед них залишався сад Божий — німий свідок на користь істини. Біля воріт раю, які охороняв херувим, відкривалася слава Божа і сюди приходили перші богопоклонники. Тут вони споруджували свої жертовники, на яких приносилися жертви. Саме сюди Каїн і Авель приходили зі своїми жертвами і Бог зволив спілкуватися з ними. ПП 62.1
Доки можна було бачити Едем, вхід до якого охоронявся ангелами, доти скептики не могли заперечувати його існування. Послідовність творіння, сад, історія двох дерев, так тісно пов'язана з долею людини, — усе це незаперечні факти. Доки жив Адам, мало хто насмілювався заперечувати такі істини, як існування Бога, Його верховну владу і вимоги Божого Закону. ПП 62.2
Незважаючи на переважаюче беззаконня, зберігався рід святих мужів; натхненні та облагороджені спілкуванням з Богом, вони жили за небесними принципами. Це були мужі могутнього інтелекту, які володіли надзвичайними знаннями. Перед ними стояло велике та святе завдання — сформувати праведний характер, викласти науку благочестя не тільки своїм сучасникам, але й прийдешнім поколінням. На сторінках Святого Письма згадуються імена лише декотрих найвидатніших мужів із них; однак протягом усіх віків у Бога були вірні свідки і щирі послідовники. ПП 62.3
Про Єноха написано, що він жив шістдесят п'ять років і народив сина. Після цього він ходив з Богом триста років. Вже в ранній період свого життя Єнох любив і боявся Бога, дотримувався Його Заповідей. Він належав до роду святих мужів, хоронителів правдивої віри прабатьків обітованого насіння. Від Адама Єнох довідався про трагічну історію гріхопадіння, а також почув радісну — про благодать Божу в Його обітниці, і цілковито довірився Відкупителеві, Котрий мав прийти. Але після народження свого сина-первістка Єнох зазнав більш глибокого духовного досвіду; його відносини з Богом стали ще тіснішими. Відчуваючи себе сином Божим, він ще глибше усвідомив свої обов'язки і відповідальність. Спостерігаючи за любов'ю дитини до батька, за її простодушною вірою в те, що він здатний її захистити, і відчуваючи глибоку, самовіддану ніжність до свого сина-первістка, він засвоїв дорогоцінний урок про чудову любов Бога до людей, явлену в дарі Його Сина та довір'ї, з яким Божі діти можуть ставитися до свого Небесного Отця. Безмежна, незбагненна Божа любов, виявлена у Христі, стала темою його роздумів і вдень, і вночі; з усією палкістю своєї душі він прагнув відкрити цю любов людям, серед яких жив. ПП 62.4
Єнох ходив з Богом не в стані екстазу чи у видінні, але в усіх повсякденних обов'язках життя. Він не став пустельником, що замикається від усього світу, тому що мав виконати роботу для Бога. У спілкуванні зі своєю сім'єю та іншими людьми він, — чоловік, батько, друг і громадянин, — показав себе стійким, непохитним слугою Господа. ПП 63.1
Серце Єноха перебувало у згоді з волею Божою, бо “чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?” (Амос 3:3). І ця свята мандрівка тривала триста років. Мало знайдеться таких християн, котрі не стали б набагато серйознішими і посвяченішими, якби довідалися про те, що їм вже недовго жити або що прихід Христа вже близький. Але віра Єноха з плином століть ставала дедалі міцнішою, а любов — палкішою. ПП 63.2
Єнох був мужем сильного, високо розвинутого інтелекту та всебічних знань; він був удостоєний особливого відкриття від Бога. Однак, незважаючи на те, що Єнох постійно спілкувався з небесами, відчуваючи божественну велич і досконалість, він був най покірнішою людиною. Чим тіснішим ставав його зв'язок з Богом, тим більше він відчував власну недосконалість і слабкість. ПП 63.3
Пригнічений зростаючим беззаконням нечестивців та побоюючись, щоб їхнє невір'я не послабило його благоговіння перед Богом, Єнох уникав спілкування з ними і багато часу проводив на самоті, віддаючись роздумам і молитві. Так він пильнував перед Господом, прагнучи ясного пізнання Його волі, щоб виконувати її. Молитва для нього була диханням душі; він жив в атмосфері Небес. ПП 63.4
Через святих ангелів Бог відкрив Єнохові Свій намір знищити світ потопом, а також повніше розкрив перед ним План викуплення. За допомогою Духа пророцтва Господь показав йому усі покоління, що житимуть після потопу, і великі події, пов'язані з Другим пришестям Христа наприкінці світу. ПП 64.1
Єноха хвилювало питання про долю мертвих. Йому здавалось, що як праведні, так і нечестиві перетворяться на земний порох і цим усе закінчиться. Йому важко було зрозуміти, як праведні можуть воскреснути для вічного життя. У пророчому видінні Єноху були показані смерть Христа, Його славний прихід у славі, в супроводі святих ангелів, щоб звільнити Свій народ з могил. Він також бачив зіпсутість світу перед Другим пришестям Христа, хвалькувате, самовпевнене, свавільне покоління людей, які відкинули єдиного Бога і Господа Ісуса Христа, зневажаючи Його Закон та викупну Жертву. Він бачив праведних, увінчаних славою і честю, та нечестивців, вигнаних від присутності Господа і знищених вогнем. ПП 64.2
Єнох став проповідником праведності, розповідав людям про те, що відкрив йому Бог. Люди, маючи страх Господній, шукали спілкування з цим святим мужем, щоб вислухати його повчання і помолитися з ним. Він звершував також громадське служіння, несучи Божу вістку всім тим, які бажали прислухатися до слів застереження. Він трудився не тільки для сифітів. У землі, куди пішов Каїн, щоб сховатися від божественної присутності, Божий пророк також розповідав про чудові події, які бачив у видіннях. “Ось, — говорив він, — іде Господь зі Своїми тисячами святих, щоб суд учинити над усіма і викрити між ними нечестивих в усіх ділах, яке чинило їхнє безчестя” (Юда 14—15). ПП 64.3
Він безстрашно викривав гріх. Проповідуючи сучасникам Божу любов, явлену в Христі, він благав їх залишити свої лихі дороги, засуджував пануюче зло та застерігав про те, що суди Божі неминуче спіткають беззаконника. Устами Єноха донині промовляє Дух Христа. Цей Дух виявляється не тільки в словах любові, співчуття, умовляння; святі мужі покликані говорити не лише приємні речі. Бог вкладає в уста і серця Своїх вісників і такі істини, які за своєю гостротою нагадують двосічний меч. ПП 64.4
Слухачі Єноха відчували силу Божу, що супроводжувала його служіння. Декотрі прислухалися до застереження і залишали свої гріхи, але більшість глузували з цієї урочистої та серйозної вістки, ставали ще зухвалішими на своїх лихих дорогах. ПП 65.1
В останні дні Божі слуги також проголошуватимуть світові подібну вістку, яка сприйматиметься з таким же невір'ям і глузуванням. Допотопний світ відкинув слова застереження того, котрий ходив із Богом. Так само й останнє покоління легковажно поставиться до застережень Господніх вісників. ПП 65.2
Невтомно проповідуючи, Єнох ані на мить не втрачав зв'язку з Богом. Чим важчою і нагальнішою була його праця, тим щирішими і наполегливішими були його молитви. Він і надалі, час від часу, залишався на самоті, відокремившись од людського товариства. Провівши деякий час серед людей, для добра котрих працював, навчаючи їх словом і прикладом, він на певний час залишав їх, щоб побути на самоті, відчуваючи голод і спрагу за божественним знанням, яке міг дати тільки Сам Бог. Перебуваючи в постійному спілкуванні з Богом, Єнох усе більше й більше відображав божественний образ. Його обличчя світилося святим світлом, яким сяє лице Ісуса. Після таких спілкувань з Богом навіть невіруючі з благоговінням зауважували, що його обличчя позначене відбитком Небес. ПП 65.3
Люди стали настільки зіпсутими, що їх знищення було неминучим. З плином років потік людських злочинів ставав дедалі глибшим, а хмари божественного суду — все темнішими та похмурішими. Але Єнох, цей свідок віри, прямував обраним шляхом незмінно, застерігаючи, благаючи, умовляючи, докладаючи зусиль до того, щоб зупинити потік зла та стримати стріли помсти, хоч грішники, полюбляючи задоволення, нехтували його застереженнями; він мав свідчення, що Бог схвалює його працю, і сумлінно боровся з пануючим злом, доки Бог не забрав його з цього грішного світу до небесних осель, де радість і чистота. ПП 65.4
Представники того покоління висміювали нерозважливість Єноха, котрий не збирав для себе золота, срібла та інших земних багатств. Його серце прагнуло вічних скарбів; Він споглядав Небесне Місто. Він бачив Царя у Його славі серед Сіону. Його думки, почуття, розмови були пройняті небесною атмосферою. Чим більшим ставало беззаконня, тим палкіше він прагнув домівки Божої. Хоча він продовжував жити на землі, проте вірою перебував у Царстві світла. ПП 66.1
“Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Матв.5:8). Протягом трьохсот років Єнох прагнув душевної чистоти, аби перебувати в гармонії з Небесами. Протягом трьох століть він ходив з Богом. Щодня прагнув все тіснішого зв'язку, дедалі ближчим ставало спілкування Єноха з Богом, доки Бог не забрав його до Себе. Він стояв на порозі вічного світу; лише один крок відділяв Єноха від блаженної країни, і ось ворота відчинились, і той, хто так довго ходив з Богом на землі, увійшов ними до Святого Міста як первісток з людей. ПП 66.2
Його відсутність стала помітною на землі. Вже не чути було голосу, котрий щодня застерігав і навчав. Як праведні, так і нечестиві зауважили, що Єноха немає; гадаючи, що він перебуває у якомусь відлюдному місці, ті, котрі любили його, вдалися до наполегливих розшуків, як пізніше сини пророків розшукували Іллю, однак надаремно. Вони констатували, що його немає, оскільки Бог забрав його. ПП 66.3
Згідно з наміром Господнім, перенесення Єноха до небесних осель мало стати важливим уроком. Існувала небезпека, що люди, зауважуючи страшні результати гріхопадіння Адама, впадуть у відчай. Чимало було готових вигукнути: “Яка користь від того, що ми маємо страх Господній і виконуємо Його постанови, адже людство гнітить важкий тягар прокляття і смерть є долею усіх!”. Але вказівки, які Бог дав Адамові, які повторював Сиф і втілював у своє життя Єнох, проганяли темряву і заблудження, давали людям надію на те, що як через Адама смерть увійшла у світ, так через обітованого Відкупителя прийдуть життя і безсмертя. Сатана намагався переконати людей, що для праведних не буде нагороди, а для грішників — покарання і що людям неможливо виконати божественні постанови. Однак у випадку з Єнохом Бог проголосив, що “Він є, а тим, хто шукає Його, дає нагороду” (Євр.11:6). Бог показав, що зробить для тих, хто виконує Його Заповіді. Він навчав людей істин про те, що люди взмозі дотримуватися Його Закону; що, навіть живучи серед гріха і розпусти, благодаттю Божою вони можуть протидіяти спокусам, ставати чистими й святими. На прикладі Єноха вони бачили блаженство такого життя; його перенесення було для них доказом правдивості його пророцтва про майбутнє, яке обіцяло нагороду слухняним — радість, славу і вічне життя, а осудження, горе і смерть — грішникові. ПП 66.4
“Вірою Єнох перенесений був так, що не бачив смерті… Бо ще до перенесення свого він отримав свідчення, що догодив Богові” (Євр.11:5). У світі, через свої беззаконня приреченому на загибель, Єнох перебував у такому тісному спілкуванні з Богом, що йому не довелося стати підвладним смерті. Благочестивий характер цього пророка уособлює святість, якої повинні досягти всі, хто буде “відкупленим від землі” (Відкр.14:3) під час Другого приходу Христа. Як і перед потопом, у світі пануватиме беззаконня. Потураючи нахилам своїх зіпсутих сердець та вченням оманливої філософії, люди повставатимуть проти авторитету Небес. Але діти Божі, такі як і Єнох, шукатимуть чистоти серця і узгодження з Його волею, доки не стануть подібними до Христа. Як і Єнох, вони проповідуватимуть світові про Другий прихід Господа і про суди, що спіткають грішників. Своїм прикладом, святими розмовами вони засуджуватимуть гріхи беззаконників. Як Єнох був перенесений на небеса перед потопом, що знищив світ, так і живі праведники будуть підхоплені від землі перед її знищенням вогнем. Апостол писав: “…Не всі ми помремо, та всі перемінимось, — раптом, в одну мить, при останній сурмі: бо засурмить вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!..” “Сам-бо Господь із наказом, при голосі Архангела та з Божою сурмою зійде з неба, і першими воскреснуть померлі в Христі; потім ми, що лишилися живими, будемо підхоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господеві на повітрі, і так ми завжди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами!” (1Кор.15:51—52; 1Сол.4:16—18) ПП 67.1