В юдеїв було прийнято з будь-якої незначної причини відпускати дружину, після чого вона вважалася вільною і могла знову вийти заміж. Цей звичай призводив до величезних зловживань і гріха. У Нагірній проповіді Ісус ясно сказав, що для розірвання шлюбу не може бути іншої причини, крім подружньої невірності. Він говорить: “Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, той робить її перелюбницею, а хто одружиться з нею після цього, той чинить перелюб”. НПЩЖ 51.1
Коли пізніше фарисеї запитали Ісуса, чи дозволено подружжю розлучатись, Він звернув їхню увагу на встановлення шлюбу при створенні світу. Він говорить: “Через жорстокість сердець ваших дозволив Мойсей розлучатися з жінками вашими, а спочатку так не було” (Матв.19:8). Він нагадав їм благословенні дні в Едемі, коли Господь ствердив, що усе “вельми добре”. Тут були започатковані шлюб і субота — дві постанови, призначені на славу Божу і для блага людей. З'єднавши руки священної пари, Творець сказав: “Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом” (Бут.2:24). Цими словами Він проголосив усім нащадкам Адама вічний шлюбний закон. Те, що Сам Предвічний Отець проголосив добрим, стало законом, який приносить найбільші благословення в розвитку людства. НПЩЖ 51.2
Як і всі інші дари Божі, шлюб був спотворений гріхом; але Євангеліє повертає йому початкову чистоту і красу. Як у Старому, так і в Новому Завітах шлюбний зв'язок порівнюється з ніжним і священним союзом Христа та Його викупленого народу, за який Він заплатив дорогу ціну на Голгофі. “Не бійся, — сказав Він, — бо Муж твій, Творець твій — Господь Саваот Йому Ймення, а твій Відкупитель — Святий Ізраїлів”. “Верніться діти невірні, говорить Господь, бо Я побрався (взяв шлюб) з вами” (Ісая 54:4-5; Єрем.3:14). У книзі Пісні над піснями ми чуємо голос нареченої: “Мій Коханий — він мій, я ж Його”; а Той, Котрий “визначніший від десяти тисяч інших” та “увесь — пожадання”, відповідає Своїй вибраній: “Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі” (П.Пісн.2:16; 5:10; 4:7). НПЩЖ 51.3
Коли пізніше апостол Павло писав християнам до Ефесу, він вказував, що Господь поставив чоловіка головою дружині для її захисту і кращого згуртування усіх членів сім'ї, подібно до того, як Христос є Головою Церкви і Спасителем духовного тіла. Тому Павло зазначив: “І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна. Чоловіки повинні любити дружин своїх так” (Ефес.5:24-28). НПЩЖ 52.1
Лише благодать Христа здатна зробити шлюб тим, на що Господь його призначив, — бути засобом для благословення і ушляхетнення людства. Такі сім'ї на землі своїм миром, єдністю і любов'ю можуть уособлювати небесну сім'ю. НПЩЖ 52.2
Тепер, як і за днів Христа, ставлення людей до цього священного союзу являє собою сумну протилежність ідеальному небесному союзові. Євангеліє Христа втішить навіть тих, хто зустрів гіркоту і розчарування там, де вони чекали дружби і щастя. Терпіння і лагідність, даровані Духом Христа, полегшують їхню гірку долю. Серце, в якому перебуває Христос, так наповниться Його любов'ю і відчує таке задоволення, що не буде тужити за співчуттям і увагою до себе. Якщо ми віддамо себе Богові, Його мудрістю ми досягнемо того, чого не досягнемо своїм розумом. Через відкриття Його благодаті серця, раніше байдужі та чужі одне одному, з'єднає те, що міцніше та витриваліше понад усі земні зв'язки — золотий ланцюг любові, яка здатна витримати всі випробування. НПЩЖ 52.3