“Господь визволить душу рабів Своїх, і винні не будуть усі, хто вдається до Нього!” (Псал.34:23). СЗ 185.4
“У Господньому страхові сильна надія, і Він пристановище дітям Своїм” (Прип.14:26). СЗ 185.5
“І сказав був Сіон: Господь кинув мене, і Господь мій про мене забув... Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе! Отож на долонях Своїх тебе вирізьбив Я, твої мури позавсіди передо Мною” (Ісаї 49:14-16). СЗ 186.1
“Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю” (Ісаї 41:10). СЗ 186.2
“Яких від живота Я підняв, носив від утроби, і Я буду Той Самий до старости вашої, і до сивини вас носитиму, Я вчинив, і Я буду носити, й Я двигатиму й порятую!” (Ісаї 46:3, 4). СЗ 186.3
Ніщо так не сприяє здоров'ю тіла й душі, як дух вдячності і хвали. Протидіяти меланхолії, думкам і почуттям незадоволення — такий же обов'язок, як молитися. Якщо ми прямуємо до Неба, то як можемо, ідучи шляхом до оселі нашого Отця, зітхати й скаржитися, як гурт плакальників. СЗ 186.4
Християни, які постійно скаржаться, вважаючи радість і щастя гріхом, не володіють справжньою релігією. Люди, котрі знаходять похмуре задоволення в сумовитих картинах природи і більше воліють дивитися на мертве листя, ніж збирати прекрасні живі квіти; котрі не помічають краси величних гірських вершин та зодягнутих у живу зелень долин; котрі залишаються байдужими до радісного голосу, який промовляє до них через природу і є приємним та мелодійним для уважного слухача, — не перебувають у Христі. Вони збирають для себе морок і темряву, тоді як могли б перебувати в сяйві, Сонце Праведності зійшло б у їхніх серцях, несучи зцілення у своїх променях. СЗ 186.5
Часто біль може затьмарювати ваш розум. Тоді не намагайтеся думати. Ви знаєте, що Ісус любить вас. Він розуміє вашу слабкість. Ви можете чинити Його волю, просто спочиваючи в Його обіймах. СЗ 186.6
Наші думки і почуття отримують підтримку та зміцнюються, коли ми висловлюємо їх, — такий закон природи. Думки знаходять своє вираження у словах, і це настільки ж вірно, як і те, що думки ідуть слідом за словами. Якби ми більше виявляли свою віру, більше тішилися отриманими благословеннями — великою милістю і любов'ю Бога, то мали б більше віри й радості. Жоден язик не може висловити, жодний обмежений людський розум не здатний збагнути, яке благословення ми маємо, високо цінуючи доброту й любов Бога. Навіть на Землі ми можемо мати радість, подібну до невичерпного джерела, бо воно живиться потоками, що виходять від престолу Божого. СЗ 186.7
То ж навчімо наші серця й уста вихваляти Бога за Його незрівнянну любов. Навчімо наші душі сповнятися надією та перебувати у світлі, що сяє від Голгофського хреста. Ми ніколи не повинні забувати, що є дітьми Небесного Царя, синами й доньками Господа Саваота. Наша перевага — зберігати спокій у Богові. СЗ 187.1
“Нехай перебуває у ваших серцях мир Христа... і будьте вдячні” (Колос.3:15). Забуваючи про свої труднощі й біди, віддаймо хвалу Богові за можливість жити для слави Його Імені. Нехай свіжі благословення кожного нового дня пробуджують хвалу в наших серцях за ці знаки Його любові й турботи. Розплющивши очі вранці, дякуйте Богові за те, що Він оберігав вас уночі. Дякуйте Йому за мир у вашому серці. Нехай вранці, вдень і вночі до Небес як приємні пахощі підноситься вдячність. СЗ 187.2
На запитання, як ви себе почуваєте, не намагайтеся пригадати й розповісти щось сумне, аби викликати співчуття. Не говоріть про те, що вам бракує віри, про свої печалі і страждання. Подібні слова приносять насолоду спокусникові. Розповідаючи про сумне і похмуре, ви прославляєте його. Ми не повинні затримувати свою увагу на великій силі сатани, якою він намагається перемогти нас. Часто ми віддаємо себе в його руки, бо говоримо про його силу. Розповідаймо краще про велику силу Бога, здатну об'єднати всі наші інтереси з Його інтересами. Говоріть про незрівнянну силу Христа, оповідайте про Його славу. Усе Небо зацікавлене в нашому спасінні. Ангели Божі — тисячі тисяч і десятки тисяч по десять тисяч — уповноважені служити тим, які мають успадкувати спасіння. Вони оберігають нас від зла, відтісняють сили темряви, що намагаються знищити нас. Хіба ми не маємо підстави бути вдячними навіть тоді, коли на нашому шляху з'являються явні труднощі? СЗ 187.3