Після цього я бачила безліч ангелів, які принесли з Міста славні вінці, — вінець для кожного святого з написаним на ньому його ім'ям. Коли Ісус зажадав вінці, ангели дали їх Йому, і милий Ісус Своєю правицею поклав вінці на голови святих. Таким же чином ангели принесли арфи, й Ісус також вручив їх святим. Керівні ангели першими дали тон, і всі голоси піднеслися в подячній, щасливій хвалі; кожна рука, уміло торкаючись струн арфи, видавала мелодійні звуки багатої прекрасної музики. Потім я побачила, як Ісус провадив сонм викуплених до воріт Міста. Він узявся за ворота, і вони відчинилися на своїх блискучих завісах, тоді Ісус наказав народам, що зберегли Істину, увійти. У місті було все, чим міг насолоджуватися зір. Усюди Божі діти споглядали прекрасну славу. Ісус поглянув на Своїх викуплених святих — їхні обличчя сяяли славою. Спрямувавши на них сповнений любові погляд, Він сказав Своїм бага тим, мелодійним голосом: “Я дивлюся на подвиг Моєї душі із задоволенням. Ця велична слава — ваша, щоб насолоджуватися нею вічно. Ваші скорботи минули. Більше не буде ні смерті, ні страждань, ні голосіння, ні болю, — уже більше не буде”. Я бачила, як сонм викуплених схилився і склав свої блискучі вінці до ніг Ісуса. Потім, коли Його чудова рука підняла їх, вони торкнулися своїх золотих арф, і Небеса наповнилися музикою й піснями на честь Агнця. ВБ58 178.1
Після цього я побачила Ісуса, Котрий провадив викуплених до дерева життя, і знову ми почули Його милий голос, прекрасніший за будь-яку музику, яку будь-коли чуло смертне вухо: “А листя дерева — для оздоровлення народів. їжте їх”. На дереві життя були найпрекрасніші плоди, які святі могли вільно їсти. У місті знаходився преславний престол, від якого виходила чиста ріка води життя, світла, мов кришталь. По обидва боки ріки росло дерево життя. На берегах ріки були прекрасні дерева, які приносили плоди, добрі для їжі. Язик надто слабкий, аби намагатися змалювати Небеса. Коли ця картина постає переді мною, я завмираю у здивуванні і, зачарована неперевершеною пишністю й надзвичайною славою, відкладаю перо, вигукуючи: “О, яка любов! Яка надзвичайна любов!” Найбільш піднесена мова не в змозі описати славу Неба та незбагненну глибину любові Спасителя. ВБ58 179.1
Див. Ісаї 53:11; Об'явлення 21:4; 22:1, 2 ВБ58 179.2