“Він прийшов до Пилата й попросив тіло Ісуса... Узявши тіло, Йосиф обгорнув Його чистим полотном і поклав Його до своєї нової гробниці, що її висік у скелі” (Матв.27:58-60). ХП 291.1
Мислячі люди вимагали від священиків пояснень пророцтв Старого Завіту про Месію. Намагаючись у відповідь сфабрикувати будь-яку неправду, священики поводилися, мов нерозумні. Чимало людей пересвідчилися, що Писання виконалося... ХП 291.2
Йосиф був учнем Христа, хоча в минулому він не говорив про це відкрито через страх перед юдеями. Тепер він сміливо пішов до Пилата і попросив у нього дозволу зняти тіло Христа. Він був багатою людиною, і це було його перевагою в очах прокуратора. Якби він забарився, тіло Спасителя було б поховане з тілами розбійників у ганебній могилі. ХП 291.3
Никодим, член синедріону і рабин, також був учнем Христа. Він колись приходив до Спасителя вночі, боячись, що хтось дізнається про те, як схвильоване його серце. Тієї ночі він почув найважливішу проповідь, яку будь-коли виголошували людські вуста (див. Йоан.3). Почуті слова глибоко проникли в душу Никодима. Вони просвітили його, проте він не мав мужності відкрито приєднатися до послідовників Христа. Він був у числі тих, про кого Йоан писав у своєму Євангелії: “Все ж таки багато із старших повірило в Нього, але через фарисеїв вони не признавалися, щоб їх не вигнали з синагоги” (Йоан.12:42). Як член вищої Ради, Никодим намагався захистити Христа, наскільки це було йому під силу. Одного разу він навіть запитав священиків: “Чи судить наш Закон заздалегідь людину, не вислухавши спочатку її і не дізнавшись, що вона робить?” (Йоан.7:51). ХП 291.4
Після розп'яття Никодим прийшов до хреста з посудиною, у якій була суміш алое і смирни, щоб намастити пахощами тіло Христа. Він був свідком жорстокого поводження священиків з Ісусом і зауважив терпіння й Божественну гідність Христа навіть у хвилини найбільшого приниження. Тепер він краще зрозумів справжній характер первосвященика, тому сміливо прийшов забрати зранене тіло свого Спасителя, Якого вважали злочинцем. Цим він заявив про свою прихильність до Христа в час Його ганьби і смерті. ХП 291.5
Зі смертю Христа надії учнів згасли. Вони часто повторювали слова: “А ми сподівалися, що Він є Той, Хто звільнить Ізраїля”... Вони зібралися у верхній світлиці, наглухо закривши усі двері, оскільки вважали, що і їх будь-якої миті може спіткати доля їхнього улюбленого Учителя1Рукопис 111, 1897 р.; Видані рукописи, т. 12, с. [419]. ХП 291.6