“Двоє з них ішли того дня до села, віддаленого на шістдесят стадій від Єрусалима, яке називалося Емаус; вони говорили між собою про все, що відбулося” (Луки 24:13-14). ХП 304.1
Першого дня тижня після розп'яття Христа Його учні мали всі підстави для великої радості. Однак цей день був радісним не для всіх. Для деяких з них це був день невпевненості, сум'яття і збентеження... Жінки принесли радісну звістку, рішуче запевняючи всіх у тому, що Христос воскрес із мертвих і вони самі бачили Його живим у саду. ХП 304.2
Але здавалося, що учні все ще продовжували не вірити. Їхні надії померли разом з Христом. І коли вони почули про Його воскресіння, то ця вістка так не відповідала їхньому настрою, що вони не могли в це повірити... Деякі з учнів отримали досить повний опис подій п'ятниці від очевидців. Інші на власні очі бачили, як відбувалося розп'яття. Першого дня тижня двоє учнів, відчуваючи себе нещасними і не знаходячи собі місця, вирішили повернутися додому в Емаус — селище, розташоване на відстані 13 км від Єрусалима... ХП 304.3
Незабаром після того як вони вирушили в дорогу, до них приєднався Незнайомець. Проте вони були настільки охоплені смутком і розчаруванням, що навіть не роздивилися Його як слід. Вони продовжували розмовляти, виливаючи те, що було на серці... Ісус знав, що їхні серця зв'язані з Ним узами любові, а тому прагнув узяти їх за руки, витерти їхні сльози, вкласти радість і веселість у їхні серця. Але передусім Він бажав викласти їм незабутній урок... ХП 304.4
Учні розповіли Йому, як вони розчаровані тим, що сталося з їхнім Господом, “як видали Його первосвященики й наші старші... на смертний присуд і розіп'яли Його”. Тремтячими вустами вони висловлювали гірке розчарування, яке накопичилося в їхньому серці: “А ми сподівалися, що Він Той, Хто має визволити Ізраїля. І до того ж, оце третій день, відколи те сталося”. ХП 304.5
Чому учні не згадали слів Христа і не зрозуміли, що все повинно було статися саме так? Чому до них не дійшло, що друга частина Його відкриття повинна виконатися так само, як і перша, і що третього дня Він повинен воскреснути? Це була та обітниця, яку їм потрібно було пам'ятати. Тут важливо зауважити: священики і правителі не забули цих Його слів1Рукопис 113, 1897 р.. ХП 304.6