“Він, перебуваючи у Своєму тілі, з великим риданням і слізьми заніс благання і молитви до Того, Хто може спасти Його від смерті, і був вислуханий за благочестя” (Євр. 5:7). ЗПІ 6.1
Надходив вечір, коли Ісус покликав до Себе трьох учнів — Петра, Якова й Івана — та повів їх через поля, а потім звивистою стежиною на безлюдну гору... ЗПІ 6.2
Останні промені призахідного сонця ще затрималися на вершині гори і позолотили своїм світлом стежку, якою вони йшли. Але незабаром світло згасло як на горі, так і в долині. Сонце сховалося за обрій, і самотніх мандрівників оповила нічна темрява... ЗПІ 6.3
Нарешті Христос сказав, що далі вони не підуть. Відійшовши від них на деяку відстань, Муж скорбот почав молитися з голосінням і сльозами. Він благає про силу, щоб витримати випробування за людей. Він потребував підкріплення від Усемогутнього, бо тільки так зможе сміливо дивитися в майбутнє. З глибини серця Він молиться за учнів, щоб у годину темряви їхня віра не ослабла.... ЗПІ 6.4
Спочатку учні щиро приєдналися до Нього в молитві, але згодом, переможені втомою, заснули. Ісус говорив їм про Свої страждання. Він узяв їх із Собою, щоб вони об'єдналися з Ним у молитві; і навіть тепер Він молиться за них. Спаситель бачив смуток Своїх учнів і бажав полегшити їхнє горе запевненням, що їхня віра не була марною... Він молився, щоб їм була явлена слава, яку Він мав з Отцем ще до створення світу; аби Його Царство могло відкритися людським очам і учні були зміцнені для споглядання цього Царства. Він благає, щоб вони стали свідками відкриття Його Божественності, щоб знаходили потіху в час Його найбільших страждань, усвідомлюючи, що Він воістину Син Божий і що Його ганебна смерть становить частину Плану спасіння. ЗПІ 6.5
Молитва Христа була почута. У той час як Він покірно схилився до кам'янистої землі, раптом відкрилося небо, широко відчинилися золоті ворота Божого міста і небесне сяйво, огорнувши Спасителя, освітило всю гору. Його Божественність, що пробивалася крізь людську природу, з'єднується з вишньою славою. Христос підвівся із землі і постав у Божественній величі. Душевні муки скінчилися. Тепер Його обличчя сяяло, “як сонце”, а Його одяг був білий, “як світло” (Е. Уайт. Христос — надія світу, c. [419-421]). ЗПІ 7.1