“Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. За них Я посвячую Себе, щоб і вони були освячені істиною” (Івана 17:18, 19). ЗПІ 445.2
У притчі про загублену вівцю Христос навчає, що спасіння приходить не завдяки нашим пошукам Бога, натомість пошукам Бога нас. “Нема того, хто розуміє, нема того, хто шукає Бога. Усі збилися з дороги” (Римл. 3:11, 12). Ми не каємося для того, щоби Бог міг полюбити нас, але Він відкриває нам Свою любов, щоб ми могли покаятися... ЗПІ 445.3
Рабини мали прислів'я: Небеса радіють, коли гине порушник Божого Закону. Проте Христос навчав: знищення — незвична робота для Бога. Радість на Небі викликає саме відновлення образу Божого у створених Ним душах. Коли людина, котра далеко заблукала в гріховному житті, намагатиметься повернутися до Бога, вона зустрінеться із критикою та недовір'ям. Знайдуться такі, що сумніватимуться в щирості її покаяння або нашіптуватимуть: “Він не постійний, я не вірю, що він витримає”. Ці люди виконують роботу не Бога, а сатани — обвинувача наших братів. Їхньою критикою лукавий сподівається розчарувати цю душу та відвести її ще далі від надії і Бога. Нехай же розкаяний грішник роздумує про радість на Небі при наверненні однієї заблудної душі. Нехай він перебуває в любові Божій і в жодному разі не розчаровується від зневаги та підозр фарисеїв. ЗПІ 445.4
Рабини зрозуміли, що притча Христа стосується митників і грішників, але має також ширше значення. Загублена вівця зображає не тільки окремого грішника, а й один зі світів, що відступив від Бога і був зруйнований гріхом. Цей світ — лише атом у величезних володіннях, котрими управляє Бог, однак цей маленький грішний світ — одна заблудла вівця — більш дорогоцінний у Його очах, ніж дев'яносто дев'ять, котрі не відбивалися від отари. Христос, улюблений Правитель Небесних дворів, залишив Своє високе становище і славу, котру мав з Отцем, та прийшов, аби спасти один загублений світ. Задля цього Він залишив безгрішні небесні світи, ті дев'яносто дев'ять, котрі любили Його, і прийшов на Землю, аби бути раненим за наші гріхи та мученим за наші провини (див. Ісаї 53:5). Бог віддав Себе у Своєму Синові, щоб мати радість при наверненні загубленої вівці (Наочні уроки Христа, c. [189-191]). ЗПІ 446.1