“І не пристосовуйтеся до цього віку, але змінюйтеся оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є Божа воля: добре, приємне і досконале” (Римл. 12:2). ЗПІ 118.2
Багато хто замість того, аби присвятити свої кошти на Боже служіння, дивляться на гроші, які мають, як на свої власні, і кажуть, що мають право розпоряджатися ними на власний розсуд. Подібно до мешканців Землі часів Ноя, вони використовують Божі дари для служіння самим собі. Так чинять навіть деякі з тих, хто заявляє, що знає і любить Господа. Бог явив їм Свою волю. Він покликав їх присвятити Йому все, що в них є, однак любов до світу спотворила їхню волю та зробила жорстокими серця. Вони відмовляються слухати Того, Кому зобов'язані всім, що мають. Незважаючи на Його заклик, вони міцно тримають свої скарби в руках, забуваючи, що Податель усього добра має на них повне право. Таким чином зловживання Божими благословеннями перетворює їх на прокляття. ЗПІ 118.3
Христос знав, яку небезпеку приховує в собі любов до грошей, бо Він сказав: “Діти, як важко тим, які надіються на багатство, увійти в Царство Боже!”... Сьогодні Він закликає нас звернути найпильнішу увагу на нашу вічну долю. Він бажає, щоб ми підпорядкували всі наші земні інтереси Його служінню. “Бо яка користь людині, — запитує Спаситель, — якщо придбає весь світ, але занапастить душу свою? ” ЗПІ 119.1
Право Бога на наше служіння вимірюється тією безмежною жертвою, яку Він приніс задля нашого спасіння. “Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми звалися Божими дітьми!” Задля нас Христос прожив життя, сповнене скорботи і печалі. Він був чистий і святий, але при цьому гріхи всіх нас були покладені на Нього... Дотиком руки Він зціляв хворих, але при цьому Сам зазнав страшного фізичного болю. Він виганяв бісів одним словом і звільняв тих, хто опинився у полоні сатанинських спокус, але при цьому Сам зазнав таких спокус, яких не зазнав ніхто з нас. Своєю силою Він воскрешав мертвих, але при цьому Сам зазнав найболіснішу смерть. ЗПІ 119.2
Усе це Христос виніс задля нас. Що ж ми віддамо Йому взамін? Він, Велич Небес, терпляче переносив насмішки і знущання. Чи станемо ми дивитися на якусь свою жертву як на надто велику? Чи будемо вагатися в тому, щоби здійснювати для Бога наше розумне служіння? (Ознаки часу, 21 січня 1897 р.). ЗПІ 119.3