У Посланні до филип'ян Павло змальовує своє життя до і після навернення. “Коли хто й думає покладатися на тіло, — говорить він, — то я тим паче: обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племені Веніямина, єврей з євреїв, щодо Закону — фарисей, щодо ревності — гонитель Церкви, щодо праведності, яка від Закону, — бездоганний” (Филп. 3:4-6). ІВ 268.1
Після свого навернення він свідчить: “І взагалі, все визнаю за втрату в порівнянні з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа, заради Якого я все втратив і вважаю за сміття, аби здобути Христа, виявитися в Ньому не зі своєю праведністю, яка від Закону, але з тією, що через віру в Христа, з праведністю, яка від Бога, через віру” (Филп. 3:8, 9). ІВ 268.2
Праведність, яку досі він так високо цінував, тепер втратила в його очах усяку цінність. Палким бажанням його серця було “пізнати Його, і силу Його воскресіння, і бути спільником у Його стражданнях, уподібнюючись Його смерті, аби якось досягти воскресіння мертвих. Не тому, що я вже осягнув або вже став досконалим, але борюся, щоб осягнути — для цього і здобув мене Ісус Христос. Брати, я не вважаю себе тим, що осягнув. Але забуваючи те, що позаду, і прямуючи до того, що попереду, я відчайдушно біжу до мети — до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі” (Филп. 3:10-14). ІВ 268.3