Після того, як Ісус був зраджений, Петро пішов за своїм Господом. Він прагнув побачити, що вчинять з Ісусом. Але коли його звинуватили в тому, що він був одним з Його учнів, страх за власну безпеку змусив його оголосити, що він не знає цього Чоловіка. Учні відзначалися чистотою мови, і Петро, аби переконати своїх обвинувачів, що він не учень Христа, відрікаючись утретє, почав зарікатися і клястися. Ісус, перебуваючи на деякій відстані від Петра, звернув на нього Свій погляд, сповнений скорботи й докору. Тоді учень пригадав слова, сказані до нього Ісусом у верхній світлиці, а також своє палке запевнення: “Навіть якщо всі спокусяться в Тобі, то я ніколи не спокушуся!” (Матв. 26:33). Він зрікся Свого Господа, зрікся із клятвою, але той погляд Ісуса розтопив серце Петра і врятував його. Він гірко ридав, каявся у своєму великому гріху і навернувся, а згодом був приготовлений для того, щоб зміцнити своїх братів. ІВ 182.2