Охопивши поглядом юрбу, що зібралася в очікуванні Його смерті, Ісус побачив біля підніжжя хреста Івана, котрий підтримував Марію, матір Христа. Вона повернулася на це страшне місце, не в змозі більше залишатися далеко від свого Сина. Останнім уроком Ісуса був урок синівської любові. Він подивився на уражене горем обличчя Своєї матері, а потім на Івана і сказав, звертаючись до матері: “Жінко, ось твій син!” А тоді до учня: “Ось твоя мати!” (Івана 19:27). Іван добре зрозумів слова Ісуса та доручений йому священний обов'язок. Він одразу ж забрав матір Христа геть від страшного видовища на Голгофі. З того часу він узяв її до свого дому і піклувався про неї, як слухняний обов'язкові син. Із темряви віків досконалий приклад синівської любові Христа сяє немеркнучим світлом. Терплячи найжорстокіші муки, Він не забув про Свою матір, але подбав про її майбутнє. ІВ 191.3
Тепер місія земного життя Христа майже завершилася. У горлі в Нього пересохло, і Він промовив: “Прагну!” Воїни, намочивши губку в оцті й жовчі, запропонували Йому пити, але Він, скуштувавши, відмовився. Господь життя і слави помирав як викуп за людство. Саме усвідомлення гріха, що стягнув на Нього як на заступника людини гнів Отця, зробило чашу, котру Він пив, такою гіркою і розбило серце Сина Божого. ІВ 192.1
На Христа як заступника і поручителя людини було покладено беззаконня людей; Його було зараховано до злочинців, щоб Він мав змогу викупити їх від прокляття Закону. Вина всіх нащадків Адама всіх віків гнітила Його серце, а гнів Бога і страхітливий вияв Його невдоволення з причини беззаконня наповнили жахом душу Його Сина. Те, що Бог відвернув від Нього Своє лице в годину найважчих мук, пронизало серце Спасителя таким сумом, якого ніколи не зрозуміти людям. Кожне страждання, перенесене Сином Божим на хресті, краплі крові, що стікали з Його голови, рук і ніг, конвульсії агонії, від яких здригалося Його тіло, невимовний біль, що наповнив Його душу, коли Його Отець сховав від Нього Своє лице, промовляють до людини: Це через любов до тебе Син Божий погодився, щоб на Нього були покладені ці огидні злочини; задля тебе Він руйнує владу смерті і відчиняє ворота Раю й вічного життя. Той, Хто Своїм словом заспокоював розлючені води і ходив пінистими хвилями, Хто примушував тремтіти демонів, від дотику Котрого тікали хвороби, Хто підіймав до життя мертвих і відкривав очі сліпим, пропонує Себе на хресті як єдину жертву за людину. Той, Хто поніс на Собі гріхи, приймає передбачене Законом покарання за нечестя і Сам стає гріхом задля людини. ІВ 192.2
Сатана терзав серце Ісуса лютими спокусами. Гріх, такий ненависний у Його очах, накопичився на Ньому такою мірою, що Він стогнав під його тягарем. Не дивно, що тієї страшної години Його людське єство тремтіло. З подивом спостерігали ангели страшну душевну агонію Сина Божого, котра настільки перевершувала Його фізичний біль, що його Він майже не відчував. Небесне воїнство затулило своє обличчя, аби не бачити цього жахливого видовища. ІВ 193.1
Нежива природа виражала співчуття своєму зневаженому помираючому Творцеві. Сонце відмовилося дивитися на цю страшну сцену! Його повні яскраві промені освітлювали землю полудневої пори, коли раптом воно ніби згасло. Суцільна темрява, як похоронне покривало, обгорнула хрест і все довкілля. Темрява тривала цілих три години. О дев'ятій годині жахлива темрява розсіялася над натовпом, але Спаситель усе ще був оповитий нею як мантією. Здавалося, що сердиті блискавки кидалися на Нього, коли Він висів на хресті. Тоді “Ісус закричав гучним голосом: Елої, Елої, лама савахтані? Що означає в перекладі: Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?” (Марк. 15:34). ІВ 193.2