“Нічого не робіть наперекір чи з марнославства, але в покорі вважайте одне одного більшим за себе. Нехай кожний дбає ке про себе, а про інших” (Филп.2:3, 4). ЩМП 180.1
Ніщо так не послаблює силу Церкви, як гордість і егоїзм... Христос залишив нам приклад любові і покори, який спонукає всіх Його послідовників любити одне одного так, як Він полюбив нас. Нам слід зі смиренням вважати інших кращими за себе. Нам потрібно виявляти помилки і недоліки власного характеру і звертати менше уваги на помилки інших. Нам необхідно бути особливо уважними й обережними, щоб, розглядаючи речі, які належать іншим, ми не почали критикувати чи представляти їх у помилковому світлі або ж не захотіли заволодіти ними. Ми повинні справедливо судити про те, що належить нашим братам, і всім, з ким ми підтримуємо відносини. Дух служіння своїм егоїстичним інтересам, який виявляється у прагненні до переваги або суперництва, не приведе до добра, і, крім того, він є образою для Бога. Дух Христа, який керує Його послідовниками, сприяє не тільки їхньому успіху й добробуту, але в однаковій мірі зацікавлений і в успіхові та благополуччі їхніх братів. Саме в цьому і виявляється любов до ближнього, як до самого себе... ЩМП 180.2
Лише Ісус гідний звеличення. Якими би здібностями ми не володіли, який би успіх не супроводжував нас, ми не є джерелом своїх сил. Усе це є священним даром даним нам Богом, який слід мудро використовувати в нашому служінні для Його слави. Все це — капітал, довірений нам Господом. Тоді чому ж ми звеличуємося перед іншими й у своїх очах? Чому ми привертаємо стільки уваги до своєї недосконалої особи? Все, чим ми володіємо, всі наші таланти і мудрість, отримані нами від Джерела мудрості для прославлення Бога... ЩМП 180.3
У серцях тих, хто перебуває з Христом у Господі, не залишається місця для гордості за свої таланти і розумові здібності. Тому будемо упокорювати себе і вихваляти Ісуса, і ніколи, ніколи не станемо звеличувати себе навіть у найменшому. Якщо головною метою всього нашого життя є служіння Христу, прославлення Його імені і бажання бути благословенням для оточуючих, тоді похмурий шлях, яким ми прямуємо, стане для нас яскравою дорогою викуплених Господом (Рев'ю енд Геральд, 18 серпня 1885 р.). ЩМП 180.4