“Наступного дня він бачить Ісуса, Який іде до нього, і каже: Ось Агнець Божий, що на. Себе бере гріх світу!” (Івана 1:29). ЩМП 16.1
Грішній людині був відкритий План, який передбачав принесення безгрішної Жертви заради її спасіння. Ніщо, крім смерті улюбленого Божого Сина, не могло викупити гріх людини. Адам захоплювався милістю Бога, Який запропонував такий викуп за грішника. Завдяки Божій любові страхітливе майбутнє, що очікувало грішника, було осяяне зіркою надії. Установивши образну систему жертвоприношень і обрядів, Бог зробив так, що смерть Христа завжди поставала перед поглядом винуватої людини, щоб вона могла краще осягнути природу гріха, наслідки вчинених злочинів і ціну Божої жертви. Якби не було гріха, ніхто не зазнав би смерті. Але у невинній жертві, яку людина заколювала своєю власною рукою, вона бачила плід гріха — смерть Божого Сина заради неї. Так вона осягала незмінність порушеного нею Закону, однак, сповідаючи свій гріх, покладалася на заслуги Божого Агнця... ЩМП 16.2
Зайнявши місце людини і прийнявши на Себе прокляття, яке мало настигнути людей, Христос віддав Себе як викуп за людство, щоби піднести Божий Закон і проголосити святість кожного його принципу (Ознаки часу, 20 лютого 1893 р.). ЩМП 16.3
Жертви тварин представляли непорочну жертву улюбленого Сина Божого і вказували на Його хресну смерть. Однак у момент розп'яття прообраз зустрівся зі своїм здійсненням, тому вся образна система припинила існування... ЩМП 16.4
Божий Син є центром великого Плану викуплення, що звільняє людину від попередніх обрядів і символів. Він “Агнець, заколений від заснування світу” (Об'явл.13:8). Він Викупитель синів і дочок Адама зі всіх поколінь грішного людства. “Бо під небом нема іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!” (Дії 4:12) (Ознаки часу, 20 лютого 1893 р.). ЩМП 16.5