“І коли Ісус скінчив слова ці, то народ дивувався вченню Його” (Матв.7:28). ЗІХ 165.1
Христос не пропонував абстрактних теорій, Він навчав істотних для розвитку характеру істин, що примножують людські здібності у пізнанні Бога і розвивають прагнення чинити добро. Він передавав ті істини, які мають безпосереднє відношення до життя і одночасно об'єднують людину з вічністю. ЗІХ 165.2
Він вчив людей дивитися тільки на Нього, як Він явлений у Своїх вчинках, вдивлятися у Його Слово і Провидіння, замість того, щоб вивчати надумані теорії про Бога, Його Слово і діла. Він приводив їх розум у зіткнення з розумом Безмежного. ЗІХ 165.3
Люди “дивувались вченню Його, бо слово Його було владне” (Лука 4:32). Ніколи ніхто раніше не говорив з такою силою, пробуджуючи думку, надихаючи, спонукаючи до розвитку усі здібності тіла, розуму й душі. ЗІХ 165.4
Христове вчення, як і Його любов, охопили увесь світ. Не існує обставин життя чи критичних моментів у людському досвіді, які Він не передбачив би у Своєму вченні і для яких там не було б уроку. Він — найвеличніший з Учителів, і Його слова залишаться керівництвом для Його співпрацівників до кінця часу... З-під Його уваги не випадали людські зусилля і досягнення, спокуси і конфлікти, ускладнення і небезпеки. Він знав усі серця, усі родини і те, як вони проводили вільний час, чому раділи, до чого прагнули. ЗІХ 165.5
Він говорив не лише до усього людства загалом, але й звертався безпосередньо до маленької дитини у радісний ранок, або до пристрасного неспокійного серця юнака чи до мужів у розквіті літ, до тих, хто несе тягар відповідальності і турбот, чи до людей похилого віку, слабких і втомлених, — до усіх була звернена Його звістка, до кожної людини у будь-якому куточку Землі і у всі часи. ЗІХ 165.6
Його вчення охоплювало тимчасове і вічне, видиме зв'язувалося із невидимим, поточна буденність життя зіставлялася із урочистістю життя майбутнього. ЗІХ 165.7
Те, що діється у цьому житті, Ісус явив у правильному співвідношенні, показуючи перевагу вічного над тимчасовим, не ігноруючи при цьому ні того, ні іншого. Він учив, що небо і земля взаємозв'язані, і знання Божественної істини допомагає людині краще виконувати обов'язки повсякденного життя. ЗІХ 165.8
Ніщо не було для Нього безпредметним. Дитячі розваги, тяжка праця людини, життєві насолоди, турботи і біль—усе набувало змісту в одному: відкритті Бога для духовного піднесення людства (Виховання, c. [81-82]). ЗІХ 165.9