“І погодився Мойсей зостатись у того чоловіка” (Вих. 2:21 — переклад І. Хоменка). ВУС 213.1
Людський чинник присутній у житті всіх, хто обраний Богом для звершення Його справи... В єднанні з Богом, джерелом усієї мудрості, люди можуть досягти будь-яких висот моральної досконалості... ВУС 213.2
Мойсей навчився багато того, від чого він повинен був тепер відучитися. Вплив його оточення в Єгипті: любов прийомної матері, високий статус царського онука, блиск майстерності в мистецтві, повсюдне марнотратство, разючі видовища ідолопоклонницького служіння та постійні перекази устами жерців незліченних небилиць про силу їхніх богів — усе це справило глибоке враження на його молодий розум і сформувало деякою мірою його звички й характер. Від цього впливу його могли позбавити час, зміна обставин і тісний зв'язок з Богом. Але для того, щоб викорінити це насіння помилкових поглядів і затвердити на їхньому місці істину, йому потрібно було докласти серйозних і наполегливих зусиль у боротьбі із самим собою. Сатана на кожному кроці намагався посилити ці помилкові погляди й витіснити ними істину, але Бог, передбачивши самонавчання Мойсея за допомогою суворої дисципліни, завжди був готовий прийти йому на допомогу в боротьбі із сатаною, коли ця боротьба ставала надто складною для людських сил... ВУС 213.3
Світло пізнання, яке міститься в природі, та світло об'явлення походять з одного джерела, навчаючи великих істин і завжди перебуваючи в згоді одне з одним. Коли Мойсей побачив, що всі Божі діла творіння перебувають у цілковитій гармонії з Його Законом, він зрозумів, як нерозважливо поводяться люди, коли опираються Божому Закону. Боротьба була жорстокою, йому довелося докласти чимало зусиль, щоб привести серце та розум до цілковитої гармонії з істиною та з Небесами; але Мойсей, врешті, вийшов переможцем... ВУС 213.4
Минали роки, а Божий раб, як і раніше, залишався на своєму скромному місці, і людині з меншою вірою могло би видатися, що Бог забув про нього, що його сили і досвід залишаться незатребуваними в цьому світі. Однак, переходячи зі своїми мовчазними отарами з одного пустельного місця в інше, він завжди думав про вкрай тяжке становище свого народу. Він згадував про всі Божі діяння в житті вірних минулих поколінь і про Його обітниці майбутніх благословень, і його душа прагнула до Бога в переживаннях про його братів у рабстві, а його ревні молитви вдень і вночі луною відгукувалися в гірських ущелинах. Він невпинно нагадував Богові про обітниці, дані Ним Своєму народові, і благав про його звільнення (Ознаки часу, 19 лютого 1880 р.). ВУС 213.5