“Кожний хай дає за велінням серця, а не з жалем чи з примусу, адже Бог любить того, хто дає з радістю!” (2 Кор. 9:7). ВУС 42.1
Усі наші пожертви потрібно приносити охоче, оскільки вони походять із джерела, яке Господь визнав доречним вручити нам з тим, аби просувати Свою справу в цьому світі і щоб прапор Істини міг майоріти на всіх дорогах Землі. Якщо всі, хто визнає Істину, віддаватимуть те, що належить Господу, у десятинах, дарах і пожертвуваннях, тоді в Його храмі буде страва. Справа благодійності більше не залежатиме від випадкових дарів, принесених мінливими у своїх почуттях людьми. Вимоги Бога знайдуть відгук у серцях, і Його справу по праву вважатимуть гідною відповідної частки від коштів, довірених у наші руки. Господь — наш Божественний Кредитор, і устами пророка Малахії Він дав нам обітниці — дуже прості, безсумнівні й важливі. Для нас надзвичайно важливо, чи віддаємо ми Господу те, що належить Йому. Він дозволяє Своїм управителям залишати певну частку собі, і якщо вони пустять в обіг належну Йому частину, Він пошле Божественне благословення на кошти в їхніх руках... ВУС 42.2
Єдиний план, накреслений Євангелієм для підтримки Божої справи, — це план, який вважає цю підтримку справою чесності чоловіків і жінок. ВУС 42.3
Одержувачі Його благодаті, які дивляться на Голгофський хрест, не запитуватимуть себе, яку частку їм слід віддавати, адже вони розуміють, що навіть найбагатші приношення занадто мізерні й абсолютно не відповідають великому дару в особі Єдинородного Сина безмежного Бога... Сповнившись самозречення, навіть найбідніші знайдуть спосіб придбати щось, аби повернути Богові... ВУС 42.4
Багаті не повинні задовольнятися одними лише грошовими пожертвами... Батьки і діти не повинні думати, ніби вони належать самим собі та мають право розпоряджатися своїм часом і майном як їм заманеться. Вони є Божою придбаною власністю, і Господь зобов'язує їх працювати, аби прибуток, отриманий від застосування їхніх фізичних сил, поповнював Божу скарбницю... ВУС 42.5
Кожна душа має пам'ятати, що слідування за Христом вимагає самозречення і самопожертви, а якщо буде потрібно, то слід навіть віддати життя за Того, Хто віддав Своє життя заради життя світу (Рев'ю енд Геральд, 14 липня 1896 р.). ВУС 42.6