“Томуж, коли хто в Христї, той нове сотворінє; старе минуло, ось, стало все новим.” (2. Кор. 5, 17.) DDX 72.1
Най би чоловік і не міг подати точного часу свого приверненя, або злучених з ним обставин, то се все ще таки не доказує, що він не є приверненим. Христос сказав до Никодима: “Вітер віє, куди хоче, і шумлїнє єго чуєш добре; але ти не знаєш, звідки він і куди йде. Так і всякий, хто родив ся від Духа (Йоан. 3, 8.) Як бачимо і чуємо дїланє вітру, хоче там вітер невидимий, таким о й дїланє Духа Святого в людских серцях. Та обновляюча сила, хоч єї й не бачить око людске, робить житє і душу новими. Вона творить нову істоту по образу Божому. DDX 72.2
Дїланє Духа Святого, хоч тихе і незапримітне, виявляє ся в своїх наслїдках. Коли серце відновило ся Духом Божим, то о сїй правдї посьвідчить і житє. Хотяй ми не годні змінити наших сердець і самі привернути ся до згоди з Богом, хотяй не вповаємо на себе і на свої добрі дїла, анї самі собі не довіряємо, то все-ж таки посьвідчить наше житє о тім, що ми маємо ласку в Бога. Переміна в нашім характері, в наших привичках і замірах буде явна. Ріжниця між тим, чим ми були, а тим, чим стали по відродженю, стане нам ясно перед очами. Характер не виявляє ся принагідними добрими і лихими дїлами, але в наших щоденних словах і поступках. DDX 73.1
Се правда, що є і зверхний, праведний спосіб житя, без відновляючої сили Христа. Бажанє впливу, або пошанівку зі сторони иньших, повинно мати в наслїдок управильнений спосіб житя; задля самоповаги уникати-б проблеску лиха. Навіть самолюбне серце може робити добрі дїла. Але як ми повинні осуджувати і рішати, по котрій сторонї ми стоїмо? DDX 73.2
В кого наше серце? Чим занимають ся наші думки? Про кого або о чім так радо говоримо? Кому належать наші горячі почуваня і найкрасші сили? Коли ми ученики Христа, то головна наша увага звернена на него, наші найсолодші почуваня довершають ся в нїм. Все, що маємо і чим ми є, посвящене єму. Бажаємо єго образа, чуємо подув єго духа, чинимо волю єго і під кождим взглядом жиємо єму до вподоби. DDX 73.3
Нові сотворіня в Ісусї Христї принесуть нові душевні плоди: “любов, радість, мир, терпеливість, приязнь, щедрість, віру, лагідність і непорочність.” Вони не будуть довше любувати ся старими роскошами, але задля віри в Сина Божого підуть єго слїдами, сияти муть єго чеснотами і стануть чистими, як і він. Річи, які вони колись ненавидїли, тепер полюблять; а що давнїйше любили, зненавижуть. Серця, переднім горді і самолюбні, стануть смирними і упокореними, передше суєтні і уперті, стануть поважними і лагідними. Пяниця стане уміркованим і тверезим, безвстидник непорочним. Марні привички і обичаї світа відкинеть ся. Християнин не буде шукати зверхної прикраси, “але скритого сердечного чоловіка, постійного, з лагідною і тихою душею.” (1. Петр. З, 3. 4.) DDX 74.1
Ще нема слїду правдивого каяня, як довго не наступить переміна в серцю і любові. Як грішник відновить своє приречене Богу, коли віддасть те, що заграбив, коли визнасть свої гріхи і полюбить Бога і своїх ближних, то може бути певним, що він виратуваний від смерти. Коли ми, блудні, грішні істоти прийдемо до Христа, коли ми є участниками єго дарованої ласки, тодї й любов об’явить ся в наших серцях. Кождий тягар стане нам легким, бо ярмо, яке наклав нам Христос, є легке. Наш обовязок стане втїхою, наша жертва приємностию. Темна перед тим дорога до житя стане тепер освітлена лучами сонця правди. DDX 74.2
Любість Ісусового характеру об’являє ся в єго учениках. Єго втїхою було, чинити волю Божу. Любов до Бога, святий запал до слави єго є головними провідниками в житю Спасителя. Любов ся прославила і освятила всї єго дїла. Така любов походить лише від Бога. Неосвячене серце не може єї витворити. Вона находить ся лише в таких серцях, в яких найшов Христос постійне місце. ’.Любім єго, бо він перший любив нас!” (1. Йоан. 4, 19.) І у відродженім через ласку Божу серцї стає любов спонукою до всїх дїлань. Вона зміняє характер, провадить і кермує думками, здержує пристрасти, перемагає ворожі почутя і ублагороднює серця. Як сю любов плекає ся в душі, то вона осолоджує житє і має на наше окруженє очищаючий вплив. DDX 75.1
З осібна най бережуть ся двох блудів, а пе-редовсїм ті Божі діти, що опирають ся на вірі в єго ласку. Перший, вже обговорений блуд містить ся у вірі в свою власну силу і дїла, у вірі, що вони можуть самі привернути ся до згоди з Богом. Хто хоче зверхним сповнюванєм законів одержати святість житя, той бажає чогось неможливого. Всї дїла, які робимо без Христової помочи, є повні самолюбства і гріха. Лише саме через віру осягнена ласка Христа може зробити нас святими істотами. DDX 75.2
Другий не меньше небеспечний блуд є той, що ми віримо, що Христос увільнив нас від додержуваня законів, а наші дїла не мають нїчого спільного з нашим спасенєм, бо ми вже через віру станемо участниками ласки Христової. DDX 76.1
Подумайте добре, що правдивий послух, се не лишень зверхне сповнюванє заповідий, але також при-слуга любови. Закон Бога є висловом єго правдивої природи; вій є утїлесненєм єго любови і тому підвалиною єго панованя в небі і на земли. Як ваші серця, відновлені після подобія Божого, як любов Божа вщіпить ся в них, тодї не будемо показувати в нашім житю і дїлом закон Божий? Скоро пустила отся любов корінь свій в серцю, скоро тільки чоловік відновив ся після образу свого Сотворителя, тодї й сповнила ся обітниця нової злуки межи Богом і людьми: “Дам закони мої в серця їх і напишу їх у їх думках.” (Євр. 10, 16.) Коли-ж закон буде написаний в серцю, тодї чи не возьме він в нашім житю живу постать? Послух, який є в услузї і в сполуцї з любовю, є знаком правдивих учеників і наслїдників Христа. Тому каже Святе Письмо: “Се бо є любов Божа, щоб ми хоронили заповіди єго; і заповіди єго не тяжкі.” (1. Йоан. 5, 3.) А на иньшім місци: “Хто говорить: Я пізнав його, і заповіди єго не хоронить, той ложник, і в тому нема правди.” (1. Йоан. 2, 4.) Замість звільнити нас від послуху, є то віра і то тільки сама віра, що робить, що ми одержуємо ласку і є слухнянні. DDX 76.2
Ми не заслугуємо на наше спасенє послухом. Спасенє то ласкавий дар Божий, який мусимо у вірі приняти: “І знаєте, що він на те явив ся, щоби гріхи наші взяти; а гріха нема у нему. Хто в нїм пробуває, не грішить, кождий хто грішить, не бачив єго, анї пізнав єго.” (1. Йоан. 3, 5. 6.) Отсе правдивий пробний камінь. Як ми позістанемо в Христї, як засяде в нас любов божа, то будуть наші почутя, думки і поступки в згодї з Божою волею, як се він нам об’яснив в своїм святім за-конї: “Дїточки, най вас нїхто не обманює; хто робить правду, той праведний, як і він праведний.” (1. Йоан. 3, 7.) DDX 77.1
Що ся праведність є, бачимо в святім Божім законї, як се виражено в Божих десятьох заповідях, даних на Синайскій горі. DDX 78.1
Отта так звана віра в Христа, яка удає, що звільняє людий від обовязку супроти Бога, не є вірою, але лише ложним представленєм. “Бо ви спасені благодатию через віру.” (Єф. 2, 8.) Але “віра без дїл мертва сама по собі.” (Як. 2, 17.) Ісус сказав сам про себе, ще нїм він зійшов на землю: “Чинити волю твою, мій Боже, моя втїха і закон твій в глубинї серця мого.” (Псал. 40, 8.) Нїм знов вознїс ся на небо, об’ясняв: “Пробувайте в любові моїй; я хоронив заповіди Отця мого і пробуваю в любові єго.” (Йоан 15, 10.) Дальше каже Святе Письмо: “А з того пізнаємо, що знаємо єго, коли заповіди єго хоронимо . . . . Хто говорить, що він в нему пробуває, повинен так ходити, як він ходив. ” (1. Йоан. 2, 3. 6.) На инь-шім місци читаємо: “Бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви ішли слїдом за єго стопами.” (1. Петро 2, 21.) DDX 78.2
Услівє до вічного житя є те саме, що й завсїгди, — те саме, як у раю перед упадком наших прародичів: цїлковитий послух для Божого закону, цїлковита праведність. Наколи би ми могли одер- жати вічне житє під иньшим яким услівєм, тодї щасливість цілого людства була би загрожена, тодї й гріх тревав би дальше разом з бідою і нуждою. DDX 78.3
Адам, нїм ще согрішив, міг виробити собі добрі прикмети послухом супроти Божого закону. Але він упав, через єго упадок упали і ми і не мо-жемо самі стати праведними. Від коли ми в гріхах і від коли не маємо святости, не можемо сповняти цїлковито закону. Не можемо мати власної справедливої праведности, якою-б догодили Божому законови. Але Христос став нам за посередника. Він жив на світї серед долегливостий і спокус, які саме і на нас приходять; але він жив без гріха. Він умер за нас і хоче взяти на себе наші гріхи, а нам дати праведність. Коли ми цїлком здамо ся на него, коли приймемо єго як свого Спасителя, тодї будемо задля него уважати ся праведними, хоч би й яке було наше житє грішне. Прикмети Христа прийдуть на місце наших прикмет, Господь прийме нас так ласкаво, як би ми й не согрішили. DDX 79.1
Ба навіть ще більше, Христос відновить наше серце і через віру в нїм осяде. Через віру мусите задержати сю злуку з Христом, мусите покорити єму свою волю. Доки се будете робити, буде він орудувати вашою волею і дїлами після свого уподобаня. Тодї можете сказати: ’.А що я жию тепер в тїлї, то жию вірою в Сина Божого, що полюбив мене і віддав себе за мене.” (Гал. 2, 20.) Отеє слова Христа до своїх апостолів: “Бо не ви будете промовляти, а Дух Отця вашого промовляти ме в вас.” (Мат. 10, 20.) А коли Христос буде дїлати на ваші серця, то виявите той самий дух і сповняти мете ті самі дїла, що й він: дїла справедливости і послуху. DDX 79.2
Ми не маємо нїчого самі від себе, чим би ми могли хвалити ся, нїякої причини до вивисшуваня себе самого. Одинока основа нашої надїї, се справедливість дана нам від Христа, що дїлає добро в нас і через нас. DDX 80.1
Коли ми говоримо о вірі, то мусимо запамятати собі одну ріжницю. Є віра, цїлком відмінна від правдивої віри. Істнованє і всемогучість Бога, правда слів єго є істинами, яких Сатана і єго прислужники не можуть заперечити. Біблїя говорить о сїм: “І чорти вірють у се і трясуть ся.” (Як. 2, 19.) Але се не є жадною вірою. Де не лишень віра в слово Боже, але також і послух супроти него, де серця зовсїм підчиняють ся єго волї, де всї думаня і стараня сердець звернені на него, там правдива віра, та віра, що дїлає з любвою і очищає серця. Сею вірою обновляє ся серце но по образу Бога. Серце, яке в старому стані не може прихилятись Божому законови, тїшить ся сею вірою і говорить устами псальмиста: “Як я люблю твій закон! Що один говорю о нїм.” (Псал. 119. 97.) Справедливість закону сповняє ся на нас, “які не в тїлї ходять, а в дусї.” (Рим. 8, 1.) DDX 80.2
Є такі, що вже коштували дарованої Христом любови і з цїлого серця бажають стати дїтьми Божими, а все таки сумнївають ся, чи їх серця справдї обновлять ся через Духа Святого, бо пі-знають свою недоскональність і гріховність свого житя. Таким сказав би я: Не вагайте ся, не су-мнївайте ся! Будемо часто примушені ходити на-вколїшки і оплакувати наші злочини і гріхи в ногах Ісуса, але ми не повинні бути слабодухами. Навіть тодї, як би Сатана кинув нас до землї, ми не сміємо пропасти, бо Бог нас не забуде і не прожене від себе. Нї, бо Христос сидить по правій руцї Бога і заступає ся за нами. Ось як пише улюблений ученик Христа: “Дїточки мої, се пишу вам, щоб ви не грішили; а коли хтось згрішить, заступника маємо перед Отцем, Ісуса Христа, праводника.” (1. Йоан. 2, 1.) Не забувайте слів Христа: “Бо й він сам, Отець, любить вас.” (Йоан 16, 27.) Він хоче вас знов приняти до своєї ласки, він хотїв би вас бачити у відблеску своєї чистоти і святости. Як ви єму схочете піддати ся, то він буде й на дальше вести спасенне дїло, яке почав у вас, аж по день Ісуса Христа. Молїть ся щиро, най буде сумлїнною ваша віра. Коли ми сумнїваємо ся о нашій силї, то уповаймо на могучість нашого Спасителя і за те будемо славити нашого Спаса. DDX 81.1
Чим у близші відносини станемо з Ісусом, тим виднїйше стають нам перед очи наші гріхи; між нашою недоскональностию, а єго совершенностию стає різка відмінність. Ось доказ, що чиста брехня Сатани утратила свою силу, що Дух Божий збуджує ся в нас. DDX 81.2
Глубока любов до Христа не може бути в тих серцях, які ще не пізнали своєї гріховности. Серце, відновлене ласкою Христа, буде подивляти єго божескі прикмети. Коли ми ще не пізнали своїх хиб, то се є доказом, що ми ще цїлковито не пізнали Христа. Чим меньше і низше думаємо о собі, тим висше цїнимо безмірну чистоту і велич Спасителя. Погляд на нашу гріховність спонукує нас удавати ся до того, котрий може простити і коли наші серця в своїй безпомічности бажають єго, то єго велич об’явить ся нам. Чим більше жене нас свідомість гріха до него і до слова Божого, тим глубше вражає нас єго Божий характер, тим більше прийметь ся в нас образ єго і будемо єго відлискувати. DDX 82.1