“Ой, попадали лицарі, і загинула зброя військова!” (2 Сам. 1:27; див. також 2 Сам. 1:13-27). БМ 193.2
Двічі Саул був у руках Давида, і коли його люди пропонували вбити царя, він відмовлявся підняти руку на того, хто за повелінням Божим був посвячений царювати над Ізраїлем… БМ 193.3
Горе Давида з приводу смерті Саула було щирим і глибоким, що свідчило про великодушність благородної натури. Загибель ворога не тішила його. Перешкода, що заважала Давидові зійти на престол Ізраїлю, була усунута, та це не принесло йому радості. Смерть Саула стерла з пам'яті згадку про його підозри і жорстокість; тепер він думав лише про те, що в ньому було благородного і гідного царського достоїнства. Ім'я Саула було пов'язане з ім'ям Йонатана — щирого та безкорисливого друга (Патріархи і пророки, c. [695, 696]). БМ 193.4
Йонатан, спадкоємець престолу за народженням, відмовився від царства за Божественним повелінням. Він був ніжним і вірним другом своєму супернику. Оберігаючи життя Давида, він наражав на Небезпеку власне життя. Йонатан залишився вірним батькові в похмурі дні його влади, яка слабшала, і в той час, коли він зовсім позбувся її. Ім'я Йонатана високо цінується на Небесах, а на землі свідчить про існування безкорисливої любові та її сили (Виховання, c. [157]). БМ 193.5
Пісня, у якій Давид виливає скорботу свого серця, стала дорогоцінним надбанням для його народу, а також Божого народу усіх наступних віків: БМ 193.6
“Ой, попадали лицарі в бою…
Тужу за тобою, Йонатане, мій брате!
Ти для мене був вельми улюблений,
Любов твоя була для мене дорожчою
від кохання жіночого!
Ой, попадали лицарі,
і загинула зброя військова!”
(Патріархи і пророки, c. [696]). БМ 194.1