“Бо це Господь наказав зламати добру Ахітофелову раду, щоб Господь приніс зло на Авесалома” (2 Сам. 17:14; див. також 2 Сам. 16:15 — 17:24). БМ 201.3
Ахітофел переконав Авесалома в необхідності негайно розпочати воєнні дії проти Давида… Цей план отримав схвалення царських радників. Якби він був втілений у життя, Давида, без сумніву, вбили би, але Господь втрутився та врятував його. Подіями керувало Провидіння, вище за мудрість прославленого Ахітофела… БМ 201.4
Хушая не покликали на раду, та він і не пішов би без запрошення, щоб у ньому не запідозрили вивідувача; однак після того як нарада закінчилася, Авесалом, котрий шанобливо ставився до думки радника свого батька, розповів йому про план Ахітофела. Хушай розумів: якщо запропонований план здійсниться, то Давид загине. “Не добра та рада, яку цього разу радив Ахітофел”, — сказав він… Хушай запропонував свій план, який лестив марнославній, егоїстичній натурі, що любила хизуватися власною силою… “І сказав Авесалом та всі Ізраїлеві мужі: ‘Ліпша рада аркеянина Хушая від ради Ахітофелової!’” Але серед них був той, кого не можна було ввести в оману, хто передбачав наслідки фатальної помилки Авесалома. БМ 201.5
Ахітофел розумів, що справа повстанців зазнає поразки. Він знав також і те, що як би не склалася доля царського сина, для нього, радника, котрий був ініціатором його найтяжчих злочинів, пощади не буде. Ахітофел підтримував Авесалома в повстанні; за його порадою той вчинив найогидніший гріх, зганьбивши свого батька. Він порадив убити Давида і склав план, як це зробити; він позбавив себе останньої можливості помиритися із царем, тепер же Авесалом віддав перевагу не йому, а іншому. Охоплений ревнощами, гнівом і відчаєм, Ахітофел “встав та й пішов до свого дому, до свого міста. І він зарядив про дім свій, та й повісився”. Ось до чого призвела мудрість людини, яка, незважаючи на всі свої блискучі здібності, не обрала Бога своїм Порадником (Патріархи і пророки, c. [740, 741]). БМ 202.1