“Оце останні Давидові слова” (2 Сам. 23:1; див. також 2 Сам. 23:1-5). БМ 205.4
Останні слова Давида, які знаходимо у Святому Письмі, — це пісня надії, сповнена високих принципів і невмирущої віри: БМ 205.5
“Слово Давида, сина Єссеєвого,
і слово мужа високопоставленого,
помазаного Богом Якововим,
і солодкого піснетворця Ізраїлевого.
Дух Господній говорить в мені… Пануючий серед людей, справедливий
панує у Божім страху!
І він буде, як світло поранку безхмарного,
коли сонце виходить уранці, як з блиску трава виростає
з землі по дощі!
Чим мій дім не такий перед Богом?
Вічного-бо заповіта в усьому мені
там укладено і він стережеться,
бо він усе спасіння моє й усе жадання!” (2 Сам. 23:1-5). БМ 205.6
Великим було падіння Давида, але й глибоким виявилося його каяття, палкою — любов і сильною — віра. Йому було багато прощено, тому що він багато полюбив. БМ 206.1
Псалми Давида є відображенням усієї різноманітності пережитих ним досвідів — від мук винуватого сумління та самоосудження до вершин віри та найближчого спілкування з Богом. Історія його життя свідчить про те, що гріх приносить лише ганьбу та горе, а Божа любов і милість досягають навіть найбільших глибин; віра дає душам, що каються, право стати Божими синами. З усіх запевнень, що містяться в Його Слові, історія Давида є одним із найсильніших свідчень Божої вірності, справедливості та милості Його завіту… Чудові обітниці були дані Давидові та його дому, обітниці, що сягають вічності й повністю здійсняться у Христі (Патріархи і пророки, c. [754]). БМ 206.2