“І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній” (Бут. 28:12; див. також Бут. 27:41-2815). БМ 68.5
Рятуючись від гніву Ісава, який погрожував йому смертю, Яків залишив батьківський дім і втік, але на ньому перебувало батьківське благословення. Ісак виголосив над ним обітницю завіту та звелів йому як спадкоємцю обрати собі дружину з родини своєї матері в Месопотамії. Однак Яків вирушив у дорогу із серцем, наповненим тривогою. З однією лише палицею в руці він мав пройти сотні кілометрів місцевістю, населеною дикими племенами. Охоплений докорами сумління і страхом, Яків намагався уникати людей, щоб розгніваний Ісав не натрапив на його слід. Він побоювався, що назавжди втратив Божі благословення; а сатана вже був поруч, щоб мучити його душу спокусами… БМ 68.6
Темрява відчаю огорнула душу Якова, позбавивши сміливості молитися. Він був самотнім і гостро відчував, що потребує Божого захисту. Ридаючи, у глибокій покорі, він визнав свій гріх і благав Господа подати йому якийсь знак, що Він не залишив його остаточно… Бог не залишив Якова. Його милість усе ще перебувала над недовірливим, грішним слугою. Милосердний Господь відкрив Якову Того, у Кому він мав потребу, — Спасителя… БМ 69.1
Втомлений мандрівкою подорожній ліг на землю, поклавши під голову замість подушки камінь. Заснувши, він побачив уві сні сяючі східці, які спиралися на землю, а вершиною сягали небес. Цими східцями підіймалися і спускалися ангели. Над східцями він побачив Господа слави… БМ 69.2
Яків пробудився… Його оточувала глибока тиша ночі. Чудові картини видіння зникли. Він бачив тільки неясні контури самотніх пагорбів і небо, вкрите сяючими зірками. Але в нього з'явилося урочисте відчуття, що Бог перебуває з ним. Невидима присутність наповнила це безлюдне місце. “Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!.. Це не що інше, як дім Божий, і це брама небесна” (Патріархи і пророки, c. [183-187]). БМ 69.3