Ісус осуджував потурання бажанням, у чому б це не виявлялося. Але за Своєю природою Він був товариський, приймав гостинність людей усіх верств, відвідуючи оселі багатих і бідних, учених і неосвічених, намагаючись піднести їхні думки від звичайних життєвих справ до духовного й вічного. Він не заохочував до бездумних розваг, у Його поведінці не було й натяку на світську легковажність. Однак Ісусові приносили задоволення сцени невинного щастя, і Своєю присутністю Він схвалював дружнє спілкування (Христос — надія світу, c. [150, 151]). ВМ 290.2