“Приходить наш Бог, — і не буде мовчати: палаючий огонь перед Ним, а круг Нього все буриться сильно! Він покличе згори небеса, і землю — народ Свій судити” (Псал.50:3-4) ДПХ 410.1
Незабаром наші очі були спрямовані на схід, звідки з'явилась невелика темна хмарина величиною в половину людської долоні; ми знали, що це була ознака Сина Людського. В урочистій тиші всі спостерігали, як хмарина наближалася і ставала щоразу світлішою і величнішою, аж поки не перетворилась у велику білу хмару. Її основа здавалася вогняною, над хмарою сяяла веселка, а навколо неї сила-силенна ангелів співали мелодійну пісню; на хмарі сидів Син Людський. ДПХ 410.2
Вперше з'явившись звіддалік, ця хмарина видавалася дуже маленькою. Ангел сказав, що це ознака Сина Людського. Коли хмарина наближалася до землі, ми побачили величну славу і могутність Ісусову, Який йшов Переможцем. ДПХ 410.3
Біле волосся Царя хвилями спадаю на плечі; на голові у Нього — багато діадем. Його ноги були подібні до вогню; у правій руці Він тримав гострого серпа, а в лівій — срібну сурму. Його очі були, немов полум'я вогню, і шукали Божих дітей. Обличчя у всіх зблідли, а ті, кого Бог відкинув, стали чорними. Всі заголосили: “Хто може встояти? Чи не заплямованим є мій одяг?” Потім ангели перестали співати, і на деякий час запанувала тиша. Ісус промовив: “Ті, в кого чисті руки і серце бездоганне, вони встоять; досить для тебе благодаті Моєї” (2Кор.12:9). Від цього наші обличчя посвітліли і радість сповнила кожне серце. Ангели взяли вище на тон і заспівали знову, а хмарина тим часом наближалася до землі. ДПХ 410.4
Земля тремтіла перед Ним, “і небо зникло, як сувій згорнувшись; і всяка гора і острів зрушились з місць своїх” (Об'явл.6:13). “І царі земні, і вельможі, і багаті, і тисяноначальники, і сильні, і всякий раб, і всякий вільний сховались у печери та в ущелини гір” (Об'явл.6:15). ДПХ 410.5