“Тоді скаже Цар тим, що праворуч Нього: ‘Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготовлене вам від заснування світу’” (Матв.25:34) ДПХ 463.1
Спаситель знайомить нас зі сценою останнього суду, коли тим, котрі стоять по правиці Його, вручається нагорода, а тим, котрі ліворуч, — виголошується вирок осудження. Праведні здивовані, тому що їхні вчинки щедро винагороджуються. Христос був присутній у їхніх серцях, вони пройняті Його Духом — і без Нього було неможливе їхнє існування; вони служили Христові в особі Його святих і тому отримали справедливу винагороду. Але вони діяли так не через нагороду, і не очікування її було спонукуючим мотивом їхнього служіння. Усі свої вчинки вони виконували з любові до Христа та своїх ближніх, а Христос утотожнює Себе зі стражденним людством і вважає, що все, здійснене зі співчуттям, милосердям і любов'ю до людей, вчинене для Нього. ДПХ 463.2
Ми, Божі слуги, маємо відношення до майбутньої нагороди. Та хоча ми цінуємо обіцяні благословення, нам слід цілковито покластися на Ісуса Христа, з вірою, що Він усе вчинить правильно і дасть нам нагороду за нашими вчинками. Божий дар — це вічне життя, та Ісус не хоче, щоб ми виборювали нагороду. Він бажає, щоб ми виконували Божу волю, оскільки це правильно, а не тому, що будемо винагороджені. ДПХ 463.3
Найбільшу нагороду отримають ті, котрі виявляють свою активність у пориві милостивої, ніжної турботи за ближніх, сиріт, пригнічених та стражденних. Якщо ви маєте покірність і смиренність у Христовому дусі, робите багато дрібних послуг, допомагаючи оточуючим вас людям, і це робите безкорисливо, то здивуєтеся, коли побачите, що Христос зауважив кожне добре слово, яке підтримувало розчарованих, враховував найменший дар бідним, який вартував хоч невеликого самовідречення. Господь враховує спонукання і відповідно винагороджує. Отож чистий, покірний, смиренний дух любові в Божих очах збільшує цінність дару ДПХ 463.4