У відповідь увесь народ одностайно сказав: Усе, що сказав Господь, зробимо! А Мойсей передав слова народу Богові (Вих. 19:8). ДББ 158.1
Інша угода, названа в Писанні “Старим Завітом”, була укладена між Богом та Ізраїлем на Синаї і затверджена кров'ю жертви. Завіт Авраама затверджений кров'ю Христа, був названий “другим”, або “Новим Завітом”, оскільки кров, якою він запечатаний, пролилася після крові першого Завіту (Патріархи і пророки, c. [371]). ДББ 158.2
Невдовзі після того, як Ізраїль отаборився біля Синаю, Мойсей був покликаний зійти на гору для зустрічі з Богом… Це був час, коли Ізраїль мав увійти в тісні та особливі відносини із Всевишнім Богом — стати Церквою і народом, який перебуває під правлінням Божим. Від імені Божого Мойсей повинен був проголосити народові: “Тож тепер, якщо справді послухаєтесь Мого голосу і будете дотримуватись Завіту Мого, то станете Моєю власністю з-поміж усіх народів, бо вся земля — Моя! А ви будете в Мене царством священиків, народом святим” (Вих. 19:5, 6). ДББ 158.3
Повернувшись до табору, Мойсей скликав старійшин Ізраїлю і передав божественну вістку. Ізраїльтяни відповіли: “Усе, що Господь говорив, зробимо!”. Так вони уклали урочистий Завіт із Богом, пообіцявши прийняти Його як свого Правителя, завдяки чому стали — в особливому сенсі цього слова — Його підданими (Там само. С. 303). ДББ 158.4
У час своєї неволі народ великою мірою втратив знання про Бога та принципи, закладені в основу Завіту… Живучи серед ідолопоклонства та аморальності, вони не мали правдивого уявлення про Божу святість і надзвичайну гріховність власних сердець; про свою абсолютну неспроможність власними силами дотримуватися Божого Закону; про потребу в Спасителі… Бог привів їх до Синаю, явив там Свою славу, дав Закон з обітницею великого благословення за умови послуху… Люди не усвідомлювали… що без Христа не зможуть виконувати Божий Закон… Вважаючи, що можуть самі досягти праведності, вони проголосили: “Усе, що сказав Господь, зробимо й будемо слухняні” (Вих. 24:7) (Там само. С. 371, 372). ДББ 158.5