Щоб так, як гріх запанував через смерть, аби так само й благодать запанувала через праведність для вічного життя через Ісуса Христа, Господа нашого (Римл. 5:21). ДББ 414.3
У Плані спасіння з його безмежною Жертвою‚ Котра єдина могла забезпечити спасіння людині‚ мало брати участь усе Небо. Коли Христос відкривав ангелам План викуплення, вони не відчували радості‚ бо розуміли, що спасіння людини коштуватиме їхньому Повелителеві невимовних страждань. Із сумом і подивом вони слухали Христа, Котрий розповідав їм про те‚ що змушений буде залишити Небеса, атмосферу чистоти‚ миру, радості, слави та безсмертя, і зіткнутися із земними пороками‚ зазнати скорбот, ганьби і смерті. Він стоятиме між грішником та покаранням за гріх, і лише небагато людей прийме Його як Божого Сина. Він залишить високе становище‚ яке належить Йому, — Величі Небес, — прийде на землю й упокорить Себе як людина, аби на власному досвіді спізнати усі скорботи та спокуси, яких зазнають люди. Це все було необхідно для того, щоб Він зміг “допомогти тим, що переносять випробування” (Євр. 2:18). А коли Його місія Вчителя закінчиться, Він буде відданий до рук нечестивців і зазнає усякої ганьби і мук, на які тільки сатана буде здатний підбурити їх. Він змушений буде померти найжорстокішою смертю — розп'ятим поміж небом і землею як злочинець. Йому доведеться упродовж довгих годин терпіти такі жахливі страждання‚ що ангели‚ не маючи сили дивитися на цю картину‚ закриватимуть свої обличчя. Йому належить зазнати душевної муки, коли Отець сховає від Нього Своє лице, тому що вина за переступ‚ тягар гріхів усього світу‚ перебуватиме на Ньому… ДББ 414.4
Христос закликав небесне воїнство погодитися з Планом Отця і тішитися тим, що Його смерть примирить з Богом людину, яка впала. ДББ 415.1
Після цього невимовна радість сповнила Небеса. Слава і блаженство викупленого світу перевершили навіть муки і жертву Князя життя. У небесних дворах залунали перші акорди пісні, яка мала зазвучати над вифлеємськими пагорбами, — “Слава Богові на висоті, а на землі — мир в людях доброї волі!” (Луки 2:14) (Патріархи і пророки, c. [64, 65]). ДББ 415.2