А Ісус, знаючи, що вони мають намір прийти, взяти й проголосити Його Царем, відійшов знову Сам на гору (Івана 6:15). ДББ 51.1
У сутінках весняного вечора, сидячи на траві, люди споживали їжу, якою Христос забезпечив їх… Жодна людина не могла б створити з п'ятьох ячмінних хлібів і двох малих риб достатньо їжі, щоб нагодувати тисячі голодних людей. І вони казали одне одному: “Він є справжній Пророк, Який має прийти у світ” (Івана 6:14). ДББ 51.2
У своєму ентузіазмі люди були готові негайно коронувати Ісуса як царя. Вони бачили, що Він не намагається привернути до Себе увагу чи здобути Собі славу… Народ почав побоюватися, що Він ніколи не домагатиметься Давидового престолу. Порадившись, вони вирішили проголосити Його царем Ізраїлю… Ісус знає, що відбувається, та, як ніхто, розуміє, якими будуть наслідки таких дій… ДББ 51.3
Спроба посадити Його на престол призвела б до насильства й повстання, а це завадило б проповіді про духовне Царство. Потрібно було, не гаючи часу, перешкодити цим діям. Покликавши Своїх учнів, Ісус наказує їм узяти човна й негайно повернутися до Капернаума… ДББ 51.4
Після цього Ісус звелів натовпу розійтися. Він зробив це настільки рішуче, що вони не наважилися не підкоритися… Серед натовпу були мужі, які мали глибокий розум і тверду рішучість, однак царствений вигляд Ісуса та кілька спокійних слів наказу стишують гамір та руйнують їхні задуми. Люди визнають, що Він володіє силою, котра перевершує всі земні авторитети, і беззаперечно підкоряються Йому. ДББ 51.5
Залишившись на самоті, Ісус “пішов на гору помолитися”… Спаситель просив сили, щоб відкрити їм Божественний характер Своєї місії, щоб сатана не засліпив їхнього розуму та не спотворив їхніх суджень… У муках та душевній боротьбі Ісус молився за Своїх учнів… Надії, котрі вони довго плекали на підставі популярних ілюзій, будуть розбиті найбільш болісно й принизливо. Замість Його сходження на престол Давида, вони побачать Його розп'яття. Це мало стати справжнім коронуванням Господа (Бажання віків, c. [377-379]). ДББ 51.6