Ми не повинні дозволяти нашим проблемам і розчаруван-ням роз’їдати наші душі та робити нас дратівливими й нетер-плячими. Залишмо осторонь розбрати, погані думки і лихо-слів’я, щоб нам не образити Бога. CChUk 253.3
Мій брате, якщо ти відкриєш своє серце заздрості та грі-ховним підозрам, Святий Дух не зможе перебувати з тобою. Шукай повноти в Христі. Працюй так, як Він. Нехай кожна думка, слово і справа відкривають Його. Ти щоденно потребуєш хрещення любов’ю, яка за часів апостолів зробила їх усіх однодумними. Ця любов принесе здоров’я для тіла, розуму й душі. Оточи свою душу атмосферою, яка зміцнює духовне життя. Зрощуй віру, надію, мужність і любов. Нехай у твоєму серці панує Божий мир. (Свідчення для Церкви. Т. 8. С. 191). CChUk 253.4
Заздрість — це не просто зіпсованість характеру, а ду-шевний розлад, що виводить з ладу здібності. Вона зародилася в сатані. Він забажав бути першим на Небі, та оскільки не міг володіти всією владою і славою, до якої прагнув, то повстав проти Божого правління. Він заздрив нашим прабатькам та спокусив їх до гріха, занапащаючи в такий спосіб весь людський рід. CChUk 254.1
Заздрісна людина закриває очі на хороші якості й благо-родні вчинки інших. Вона завжди готова принижувати і пред-ставляти у фальшивому світлі все чудове. Люди часто визнають і залишають інші вади, але від заздрісної людини такого навряд чи можна сподіватися. Оскільки позаздрити людині — це означає визнати її вищість, гордість не допустить жодних поступок. Якщо спробувати переконати заздрісну людину в її гріху, вона стає ще запеклішою щодо об’єкту своєї заздрості й найчастіше залишається невиправною. CChUk 254.2
Заздрісна людина поширює отруту, де б вона не була, розлучаючи друзів, збуджуючи ненависть і повстання проти Бога й людини. Вона прагне, щоб про неї думали як про найкращу, найчудовішу, не докладаючи героїчних зусиль у самозреченні для досягнення досконалості, натомість зали-шаючись такою, якою вона є, та применшуючи заслуги тих, хто докладає таких зусиль. Апостол Яків наголошує: язик, котрий знаходить насолоду в злі, котрий шепоче: «Скажи, а я передам це”, запалює геєна. Він розкидає на всі боки розжарені іскри. Чи турбує пліткаря, що він безчестить невинного? Він не припинить свою злу справу, навіть якщо руйнує надію і мужність у людях, котрі вже тонуть під своїми тягарями. Він дбає тільки про те, щоб задовольнити власну пристрасть до пліток. Навіть люди, які називають себе християнами, заплющують очі на все, що чисте, що чесне, благородне і прекрасне, але бережуть, як скарб, усе небажане й неприємне, розголошуючи його світові. (Свідчення для Церкви. Т. 5. С. 56, 57). CChUk 254.3