Щасливі почуття або відсутність радості не є доказом того, освячена людина чи ні. Такого поняття, як миттєве освячення, не існує. Істинне освячення — це щоденна праця, яка триває все життя. Люди, котрі щодня борються зі спокусами, долають свої гріховні нахили й шукають святості серця й життя, не вихваляються своєю святістю. Вони голодні і спраглі праведності. Гріх вони вважають украй гріховним. (Освячене життя. С. 10). CChUk 75.1
Незважаючи на наші гріхи, Бог не залишає нас. Ми можемо припускатися помилок, засмучуючи Його Духа, але коли каємося і приходимо до Нього з розкаяним серцем, Він не відкидає нас. Є перешкоди, які потрібно усунути. Ми плекаємо недобрі почуття, гордість, самодостатність, нетерпіння, нарікання. Усе це розділяє нас із Богом. Нам необхідно визнати гріхи, благодать має звершити глибшу працю в серці. Немічні й занепалі духом можуть стати сильними мужами Божими, здійснюючи благородну працю для Господа. Однак для цього вони повинні керуватися високими устремліннями, у них не має бути егоїстичних мотивів. CChUk 75.2
Деякі, схоже, вважають: перш ніж зможуть претендувати на Божі благословення, вони повинні витримати випробування і довести Господу, що змінилися. Проте ці дорогі душі можуть звернутися за благословенням уже зараз. Вони повинні отримати Його благодать, Духа Христового, Котрий допоможе їм позбутися немощів, — інакше не зможуть сформувати християнський характер. Ісус любить, коли ми приходимо до Нього такими, якими є, — гріховними, безпорадними, залежними. CChUk 75.3
Покаяння, як і прощення, — дар Божий через Христа. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо свою гріховність і відчуваємо нашу потребу в прощенні. Прощення отримують лише покаянні; але саме благодать Божа приводить серце до покаяння. Він знає наші слабкості й немощі і допоможе нам. (Вибрані твори. Т. 1. С. 350, 351, 353). CChUk 75.4
Темрява і розчарування часом насуватимуться на душу й загрожуватимуть поглинути нас, але ми не повинні відкидати нашу віру. Нам необхідно не зводити очей з Ісуса, якими б не були почуття. Ми повинні прагнути вірно виконувати кожен відомий нам обов’язок і тихо спочивати в Божих обітницях. CChUk 76.1
Часом глибоке відчуття нашої негідності жахатиме душу, однак це не означає, що Бог змінився щодо нас або ми змінилися щодо Бога. Не слід докладати жодних зусиль, аби привести свій розум до певної глибини почуттів. Сьогодні ми можемо і не відчувати миру й радості, які були в нас учора; проте маємо вірою вхопитися за руку Христа, цілковито довірившись Йому в темряві, так само, як і у світлі. CChUk 76.2
Вірою дивіться на вінці, приготовлені для переможців; слухайте тріумфальну пісню викуплених: «Достойний, до-стойний заколений Агнець, бо викупив нас Богові!” Поста-райтеся сприйняти ці сцени як реальність. CChUk 76.3
Якби ми дозволили нашому розумові більше роздумувати про Христа і про небесний світ, то знайшли б могутній стимул і підтримку в битвах Господніх. Гордощі й любов до світу втратять свою владу над нами, коли ми споглядатимемо велич того кращого світу, який так скоро стане нашою домівкою. Порівняно з красою Христа всі земні принади здаватимуться малозначущими. CChUk 76.4
Хоч Павло врешті-решт опинився в римській в’язниці ізольований від світла й повітря, позбавлений своєї активної праці для Євангелія та з дня на день очікував смертного вироку, він за таких обставин не піддався сумнівам або смутку. Із цієї похмурої темниці вийшло його передсмертне свідчення, сповнене високої віри й мужності, яке надихало серця святих і мучеників у всі наступні століття. Його слова влучно описують результати того освячення, про яке ми говорили на цих сторінках: «Бо я вже стаю жертвою, і настає час мого відходу. Я звершив добрий подвиг, закінчив свій біг, зберіг віру. А тепер приготовлено мені вінець праведності, який того дня дасть мені Господь, справедливий Суддя; і не тільки мені, а й усім, що полюбили Його прихід» (2 Тим. 4:6-8). (Освячене життя. С. 89-96). CChUk 76.5