Коли ми буваємо в товаристві, у сім’ях або перебуваємо в якихось життєвих взаєминах, тимчасових чи тривалих, у нас є багато можливостей або визнати нашого Господа, або зректися Його. Ми можемо зрікатися Його нашими словами, недоброзичливими відгуками про інших людей, нерозумною балаканиною, кривлянням і жартами, пустими й недобрими словами або лицемірством, говорячи неправду. Своїми словами ми можемо засвідчити, що Христос не перебуває в нас. Ми можемо зрікатися Його своїм характером; прихильністю до легкого життя; ухилянням від життєвих обов’язків і тягаря, які хтось має нести за нас, та любов’ю до гріховних насолод. Ми також можемо зрікатися Христа зарозумілістю в одязі, пристосуванням до світу або своїм нечемним поводженням. Ми можемо зрікатися Його любов’ю до власної думки, прагненням відстояти чи виправдати своє «я». Ми також можемо зрікатися Його, дозволяючи своїм думкам текти в руслі сентиментальності, що знемагає від любові, або вдаючись до роздумів про свої уявно тяжкі долю й випробування. CChUk 113.2
Ніхто не може по-справжньому визнавати Христа перед світом, якщо в ньому немає розуму Христового та Його Духа. Не можна передати іншим те, чого ми самі не маємо. Розмови й манери повинні бути справжнім видимим вираженням внутрішніх благодаті і правди. Якщо серце освячене й покірне, плід буде видимий зовні і стане найдієвішим визнанням Христа. (Свідчення для Церкви. Т. 3. С. 331, 332). CChUk 114.1