Loading...
Larger font
Smaller font
Copy
Print
Contents
Пророки і царі - Contents
  • Results
  • Related
  • Featured
No results found for: "".
  • Weighted Relevancy
  • Content Sequence
  • Relevancy
  • Earliest First
  • Latest First
    Larger font
    Smaller font
    Copy
    Print
    Contents

    Розділ 12. Від Ізреелю до Хорива

    (На підставі 1Цар.18:41-46; 19:1-8)

    Після знищення Ваалових пророків відкрився шлях для проведення великих духовних реформ серед десятьох племен північного царства. Ілля вказав народові на його відступництво і закликав упокорити свої серця та навернутися до Господа. Небесні суди звершилися; народ розкаявся у своїх гріхах і визнав, що Бог їхніх батьків — це живий Бог. Тепер прокляття Неба мало поступитися місцем земним благословенням. Земля повинна була відсвіжитися дощем.ПЦ 103.1

    “Йди, їж і пий, — сказав Ілля до Ахава, — бо чути шум великого дощу”. Після цього пророк пішов на вершину гори помолитися.ПЦ 103.2

    Ілля з такою впевненістю наказав Ахавові приготуватися до дощу не тому, що були якісь видимі ознаки його наближення. Пророк не бачив жодної хмаринки на небі, не чув гуркоту грому. Він лише виголосив слова, навіяні Господнім Духом у відповідь на його сильну віру. Протягом усього дня він беззастережно, з повною довірою до пророцтв Божого слова виконував Його волю; тепер, зробивши усе можливе, він знав, що Небо щедро виллє обіцяні благословення. Бог, Котрий послав засуху, обіцяв рясний дощ як нагороду за праведність; тепер Ілля чекав обіцяного. Покірно схилившись і “поклавши обличчя своє між свої коліна”, він благав Бога за Ізраїль, який навернувся.ПЦ 103.3

    Знову і знову посилав Ілля свого слугу подивитися в напрямку Середземного моря, чи не з'явилася там якась ознака, що Бог почув його молитву. Щоразу слуга повертався з вісткою: “Немає нічого”. Не втрачаючи терпіння і віри, пророк продовжував щиро молитись. Шість разів слуга повертався з вісткою, що на подібному до міді небі не видно жодних ознак дощу. Непохитний у своїй вірі Ілля послав слугу ще раз; цього разу той повернувся зі словами: “Маленька хмаринка, завбільшки з людську долоню, підіймається з моря”.ПЦ 104.1

    Цього було достатньо. Ілля не чекав, поки все небо вкриється хмарами. У тій малій хмарині він вірою вбачав запоруку рясного дощу. Відповідно до своєї віри, він негайно послав до Ахава слугу з повідомленням: “Запрягай і їдь, щоб не захопив тебе дощ”.ПЦ 104.2

    У той критичний для Ізраїлю час Бог міг використати Іллю тільки тому, що він був мужем великої віри. Молячись, він вірою покладався на обітниці Неба. Ілля не припиняв молитися, доки не отримував відповіді. Він не чекав повного доказу того, що Бог почув його, а був готовий ризикувати всім, довіряючись навіть найменшій ознаці Божественної милості. І те, що спромігся зробити Ілля з Божою допомогою, може зробити кожний у своїй сфері служіння Богові. Ось що написано відносно пророка з гілеадських гір: “Ілля був людиною з подібними до нас нахилами, але помолився молитвою, щоб не було дощу, і дощу не було на землі три роки й шість місяців”.1Якова 5:17;ПЦ 104.3

    Нині наш світ має потребу у вірі, яка ґрунтується на обітницях Божого Слова і не відступає, доки Небо не почує молитву. Така віра з'єднує нас з Небом і зміцнює для боротьби з силами темряви. Вірою Божі діти “царства перемагали, чинили справедливість, одержували обітниці, пащі левам замикали, гасили силу вогню, утікали від вістря меча, одужували від недуги, були сильними на війні, обертали до втечі полки чужоземців”.2Євр.11:33-34;ПЦ 104.4

    І сьогодні ми повинні вірою досягати вершин найкращих Божих намірів щодо нас. “Тому, хто вірує, все можливе!”.3Марк.9:23;ПЦ 104.5

    Віра — суттєва умова почутої молитви. “Тим же, котрі до Бога приходять, потрібно вірити, що Він є і винагороджує тих, котрі його шукають”. “Коли чогось попросимо згідно з Його волею, Він вислуховує нас. А коли знаємо, що Він слухає нас, — чого б тільки ми не попросили, — то знаємо, що одержуємо те, чого просимо в Нього”.4Євр.11:6; 1Йоан.5:14-15; З наполегливою вірою Якова, з невідступним завзяттям Іллі ми можемо приносити свої прохання до Отця, благаючи Його про все, що Він обіцяв. Честь Його престолу Ґрунтується на виконанні Його слова.ПЦ 104.6

    Нічні сутінки вкривали гору Кармел, коли Ахав був готовий вирушити в дорогу. “І вмить потемніло небо від хмар, зірвався вітер і пішов великий дощ. Ахав сів на колісницю й поїхав у Ізреел”. Було темно, продовжувалась злива, і Ахав не міг бачити дорогу до царського міста.ПЦ 105.1

    Хоч того дня Ілля, як Божий пророк, принизив Ахава перед його підданими і знищив язичеських священиків, однак він все ж визнавав його царем Ізраїлю; тепер на знак пошани, зміцнений Божою силою, пророк біг перед царською колісницею, супроводжуючи царя до міських воріт.ПЦ 105.2

    У цій пошані Божого вісника до нечестивого царя міститься урок для всіх, хто вважає себе слугами Божими і в той же час перебільшують свої достоїнства. Такі люди вважають рабським приниженням зробити комусь послугу. У своїй нерішучості вони зупиняються перед найнеобхіднішою справою, побоюючись, щоб їх хтось не застав за роботою раба. Такі особистості могли б багато чого навчитися з прикладу Іллі. За його словом небесні сховища дощу були закриті більш як на три роки; він був особливим чином вшанований Богом, коли на його молитву з неба на гору Кармел зійшов вогонь і знищив жертву; його руками був виконаний вирок щодо знищення язичницьких пророків; нарешті було задоволено його прохання про дощ. І все ж, після таких блискучих перемог, якими Бог зволив відзначити служіння пророка, він з готовністю виконав принизливу роботу слуги.ПЦ 105.3

    Біля воріт Ізрееля Ахав та Ілля розлучились. Пророк, бажаючи залишитись за стінами міста, закутавшись у свій плащ, ліг на землю і заснув. Ахав же поїхав далі і незабаром прибув у царський палац. Там він розповів своїй дружині про надзвичайні події, які відбулися протягом дня, — про дивовижне виявлення Божественної сили, яка стала свідченням усьому Ізраїлю, що Єгова — правдивий живий Бог, а Ілля — Його вибраний посланець. Коли ж Ахав розповів цариці про знищення язичницьких пророків, Єзавель страшно розлютилась. Вона відмовилась визнати в подіях, які мали місце на горі Кармел, руку Божого провидіння; вона зухвало заявила, що Ілля має померти.ПЦ 105.4

    Тієї ночі спеціальний вісник розбудив втомленого пророка і передав йому слова Єзавелі: “Нехай же й мені те боги заподіють та ще причинять, коли я завтра о цій добі не зроблю з твоїм життям те, що ти зробив із життям кожного з них”.ПЦ 106.1

    Здавалося б, після таких сміливих дій і отримання цілковитої перемоги над царем, священиками та народом Ілля вже не може ані зневіритися, ані злякатися. Однак, хоч і благословенний численними доказами Божої любові й турботи, він не був вільний від людських слабкостей, а тому у важкий і похмурий час віра і сміливість залишили Іллю. У великому збентеженні він схопився на ноги. Сну як не було. Лив дощ, навкруги було темно. Забувши про те, що три роки тому Бог приготував для нього сховище і врятував від ненависті Єзавелі та розшуків Ахава, пророк кинувся тікати, щоб врятувати своє життя. Діставшись Беер-Шеви, він “залишив там свого слугу; сам же пішов у пустелю, на день ходи”.ПЦ 106.2

    Ілля не повинен був тікати, залишаючи свій відповідальний пост. Погрози Єзавелі він мав би зустріти з молитвою про захист Того, Хто доручив йому відстояти честь Єгови. Йому слід було відповісти посланцеві, що Бог, на Котрого він покладається, захистить його від ненависті цариці. Минуло лише кілька годин від чудового прояву Божественної сили, і це повинно було запевнити пророка, що він не буде залишений. Якби Ілля залишився на місці, прохаючи в Бога захисту й сили та непохитно відстоюючи істину, він був би збережений від зла. Господь послав би йому ще одну блискучу перемогу, звершивши Свої суди над Єзавеллю. Це справило б на царя і народ ще більше враження і призвело б до великих реформ.ПЦ 106.3

    Ілля багато чого очікував від чуда, здійсненого на Кармелі. Він сподівався, що після такого прояву Божої сили Єзавель вже не матиме впливу на Ахава, а в Ізраїлі швидко від будуться перетворення. Цілий день на Кармелі він нічого не їв. Однак, незважаючи на своє фізичне виснаження, він, супроводжуючи колісницю Ахава до воріт Ізрееля, був сповнений сили й мужності.ПЦ 106.4

    Проте буває й так, що тверда віра і великі успіхи поступаються місцем розчаруванню; саме це не обминуло й Іллю. Побоюючись, що започаткована на Кармелі реформа буде недовговічною, він зневірився. Побувавши “на вершині Пісги”, тепер він знову опинився внизу.ПЦ 107.1

    Отримане від Всемогутнього натхнення допомогло Іллі витримати найсуворіше випробування віри, але в хвилину розпачу, коли в його вухах усе ще лунали погрози Єзавелі, а сатана завдяки змові цієї нечестивої жінки, здавалося, отримає перемогу, він втратив надію на Бога. Ілля був надзвичайно піднесений, проте наступна реакція виявилася жахливою! Забувши про Бога, він тікав усе далі й далі, поки не опинився в похмурій пустелі. Вкрай знесилений, він сів перепочити під кущем ялівцю і почав просити собі смерті. “Досить з мене! Тепер, Господи, — сказав він, — візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!” Відчуваючи себе втікачем, перебуваючи далеко від людського житла, змучений жахливим розчаруванням, Ілля бажав ніколи більше не бачити людей. Вкрай виснажений, він, врешті-решт, заснув.ПЦ 107.2

    У житті кожної людини трапляються хвилини великого розчарування та глибокого розпачу; дні, коли журба стає постійною супутницею і буває важко вірити в те, що Бог продовжує ніжно опікуватися Своїми земними дітьми; коли тривога непокоїть душу, і людина бажає собі смерті. Якраз тоді чимало людей втрачають надію на Бога і стають рабами сумніву та невір'я. Якби в такий час ми могли духовно прозріти і збагнути намір Божого Провидіння, то побачили б ангелів, які намагаються врятувати нас від самих себе і поставити наші ноги на міцному фундаменті, надійнішому за віковічні гори; тоді воскресла б віра і почалося нове життя.ПЦ 107.3

    Вірний Йов у годину такої темряви і горя сказав: “Нехай загине день, коли я народився... О, коли б то було зважено моє горе, а на вагу покладено все моє нещастя... О; коли б то збулося прохання моє, а моє сподівання здійснив Бог! О, коли б зволив Бог мене розтоптати, простягнув Свою руку й убив мене! Я мав би ще якусь потіху... Тож не буду стримувати я своїх уст, говоритиму в печалі духа свого, я скаржитимусь в гіркоті своєї душі...ПЦ 107.4

    Я волів би перестати дихати, смерть була б ліпша від страждання. Я сохну... Я повіки не житиму!... Облиш Ти мене, бо дні мої — це лише подув вітру”.5Йова 3:3; 6:2, 8-10; 7:11, 15-16;ПЦ 108.1

    Незважаючи на те, що Йов був змучений життям, Бог не дозволив йому померти. Йому були показані можливості майбутнього і дані слова надії: “Напевне підведеш обличчя і не будеш боятись! Бо забудеш страждання; будеш згадувати про них, як про воду, яка спливла... Життя твоє буде ясніше півдня, а темнота буде як ранок. Будеш безпечний, бо матимеш надію... Ляжеш і ніхто не посміє тебе налякати, і багато буде таких, котрі чекатимуть у тебе ласки... А очі нечестивих погаснуть, і не буде для них притулку, а їхня надія — то стогін душі!”.6Йова 11:15-20;ПЦ 108.2

    З безодні відчаю і розчарування Йов піднявся до вершин беззастережної віри в милість та спасаючу силу Бога. Він з тріумфом продовжує: “Хоч він убиває мене, однак я надіятимусь на Нього, Він буде моїм спасінням... Я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, мої очі побачать, а не хтось інший”.7Йова 13:15-16; 9:25-27;ПЦ 108.3

    “Озвавсь Господь Йову із бурі”8Йова 38:1; і показав Своєму рабу велич Своєї сили. Коли Йов лиш на одну мить побачив Творця, він зненавидів себе і розкаявся в поросі й попелі. Після цього Господь зміг рясно благословити його, так що останні роки життя патріарха стали кращими за попередні.ПЦ 108.4

    Для досконалого служіння Богові необхідні надія і сміливість. Вони є плодами віри. Розпач гріховний і нерозважливий. Бог може і бажає “з наддостатком”9Йоан.10:10; дати Своїм слугам силу, необхідну в час спокус і випробувань.ПЦ 108.5

    Задуми ворогів Божої справи можуть видаватися добре обґрунтованими і непорушними, але Бог здатний зруйнувати найдосконаліші з них. Він зробить це певної пори і належним чином, тому що побачить: віра Його слуг випробувана достатньо.ПЦ 108.6

    Для розчарованих особистостей існують надійні ліки: віра, молитва та праця. Саме віра і праця приносять зростаючі з дня на день якості: упевненість і задоволення. Можливо, вас долають недобрі передчуття або глибокий розпач? Не лякайтеся навіть у найбільш безпросвітні хвилини життя. Зберігайте віру в Бога. Він знає ваші потреби. Він всесильний. Він невтомний у Своїй безмежній любові та співчутті. Не допускайте навіть думки, що Він не виконає Своїх обітниць. Бог — вічна істина. Він ніколи не порушить Заповіту, укладеного з тими, хто любить Його. Він допоможе Своїм вірним слугам настільки, наскільки буде потрібно. Апостол Павло свідчить: “Досить тобі Моєї благодаті, адже сила Моя виявляється в немочі... Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у нестатках, у переслідуваннях, в утисках за Христа. Бо коли я немічний, — тоді я сильний”.102Кор.12:9-10.ПЦ 109.1

    Чи залишив Бог Іллю в годину випробування? О, ні! Коли Ілля почувався залишеним Богом і людьми, Господь продовжував любити Свого слугу не менше, ніж тоді, коли у відповідь на його молитву з неба зійшов вогонь і осяяв вершину гори. Тепер ніжний дотик і приємний голос збудили Іллю зі сну. З жахом він схопився на ноги, аби утікати, гадаючи, що це ворог знайшов його. Однак сповнене співчуття обличчя, яке схилилося над ним, було обличчям друга, а не ворога. Бог послав з неба ангела нагодувати Свого слугу: “Устань та попоїж, — сказав ангел. ‘Дивиться він, аж ось у його головах корж, спечений на вугіллі, та дзбанок з водою’”.ПЦ 109.2

    Після того як Ілля з'їв приготовлену для нього їжу, він знову заснув. Ангел прийшов удруге. Доторкнувшись до цього змученого чоловіка, він зі співчуттям і ніжністю сказав: “Устань, попоїж, бо далека дорога перед тобою”.ПЦ 109.3

    “Він устав, попоїв та напився. І йшов він, підкріплений тією їжею, сорок днів та сорок ночей, аж поки дійшов до Божої гори Хорив”. Там він укрився в печері.ПЦ 109.4

    Larger font
    Smaller font
    Copy
    Print
    Contents