“Якщо око твоє буде чисте, то і усе тіло твоє буде світле” (Матв.6:22)

Цілеспрямованість, нероздільне посвячення Богові, — це ті умови, на які вказують слова Спасителя. Хто щирий, непохитний у своєму прагненні пізнати правду та підкорятися їй незалежно від обставин, той буде навчений Богом. Правдива побожність там, де немає угоди з гріхом. Тоді мова нашого серця буде співзвучна словам апостола Павла: “Забуваючи те, що позаду, я пориваюсь до того, що попереду, прагну до мети, до почесті високого поклику Божого в Христі Ісусі…”. “Тож усе я вважаю за ніщо ради переваги пізнання Христа Ісуса, Господа мого, для Якого я відрікся від усього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа” (Фил.3:8, 13-14).НПЩЖ 71.1

Але там, де очі засліплені любов'ю до власного “я”, там панує темрява. “А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві”. Саме ця жахлива темрява втримувала юдеїв у їхньому запеклому невір'ї, не давала їм змоги пізнати характер і місію Того, Котрий прийшов, щоб спасти їх від гріхів.НПЩЖ 71.2

Зустрівшись зі спокусою, ми спочатку дозволяємо собі вагатися, перестаємо довіряти Богові. Якщо ми не цілком віддалися Йому, то перебуваємо в темряві. Коли ми ставимо свої умови, то цим відчиняємо двері, через які може увійти сатана та звести нас до спокуси. Він знає, що як тільки йому пощастить затьмарити наш духовний зір, щоб ми не бачили Бога очима віри, тоді не буде більше жодної перепони між нами і гріхом.НПЩЖ 71.3

Панування гріховних пристрастей свідчить про засліплення. Кожне задоволення цих пристрастей віддаляє душу від Бога. Йдучи шляхом сатани, ми все більше поринаємо в темряву зла, і кожний крок провадить нас до ще густішої пітьми та засліплення серця.НПЩЖ 71.4

Як у духовному, так і в фізичному світі існує один закон. Хто постійно перебуває у темряві, загалом втрачає здатність бачити. Він перебуває у безпросвітній пітьмі і не побачить навіть найяскравішого світла. Він “перебуває в темряві, і не знає, куди йде, бо темрява засліпила йому очі” (1Йоан.2:11). Постійно плекаючи гріх, свідомо нехтуючи божественною любов'ю, грішник втрачає любов до добра, потяг до Бога та здатність сприймати небесне світло. Милість і любов Божа усе ще промовляють до грішника, світло сяє так яскраво, як і на початку життя, але вуха не чують Його голосу, очі не бачать світла.НПЩЖ 71.5

Бог не залишить жодну душу, не покине ЇЇ напризволяще, поки є хоч найменша надія на її спасіння. “Людина відвертається від Бога, але не Бог від людини”. Небесний Отець кличе нас, застерігає і запевняє у Своєму милосерді, доки все це ще не є даремним. Відповідальність лягає на грішника. Опираючись Духові Божому сьогодні, він може чинити більший опір, коли небесне світло засяє яскравіше. Так він переходить від однієї сходинки опору до іншої, поки, врешті-решт, світло не справлятиме на нього жодного враження, і він вже ніяк не відповідатиме на поклик Духа Божого. Тоді “світло твоє” обернеться на пітьму. Навіть зрозуміла раніше істина стане спотвореною, ще більше засліплюючи душу.НПЩЖ 72.1