Коли зима вкриває своїм крижаним покривом землю, ми ж не дозволяємо, щоб наша радість замерзла разом із квітами і струмками, не горюємо постійно через сумовиті дні й льодяні вітри. Ні, у своїй уяві ми сягаємо в майбутнє літо з його теплом, життям і красою. А поки що насолоджуємося скупим сонячним світлом та знаходимо достатньо втіхи, незважаючи на холод і сніг, хоч чекаємо, коли природа зодягнеться у свіжі яскраві одежі радості.ВНО 278.3

Так і нині хмара закриває від наших очей яскраве сонячне проміння, і ми залишаємося в тіні. Чи повинні ми непокоїтися й нарікати з цього приводу, забуваючи про все яскраве і чудове навколо нас? Ні, ми маємо забути про хмару і пам'ятати, що сонце не зникло, а лише на мить сховало свій лик, щоб знову засяяти ще яскравіше, щоб люди цінували його ще більше та насолоджувалися ще більше, ніж якби воно ніколи не ховалося.ВНО 278.4

Богові не угодно, якщо ми йдемо по життю пригнічені й засмучені, перебільшуючи кожну скорботу, яка відвідує нас. Тим самим не тільки робимо себе нещасними, а й затьмарюємо щастя оточуючих. Ми не повинні вишукувати похмурі тіні в нашому життєвому досвіді і весь час про них думати. Нам потрібно розплющити очі й загострити свої почуття, аби побачити й оцінити безліч благословень навколо себе, які мають не тільки спонукати нас до подяки, а й дуже ощасливити.ВНО 278.5

Бог бажає, щоб у нас був бадьорий дух. Він хоче, щоб ми відкрили наші серця для небесних променів. Він бажає, щоб наш дух пом'якшав під впливом Його любові й доброти, явлених у; нашому житті та навколишній природі. Наші слова і вчинки впливають на тих, із ким ми спілкуємося, або на добро, або на зло. Моральну атмосферу навколо нас ми або наповнюємо пахощами свого характеру, або отруюємо думками, словами і вчинками, які мають згубний вплив^{29Там само, с. [23—25]}.ВНО 278.6

23 вересня. Утіха в скорботі

25 вересня. Ісус освічує дорогу