22 грудня. Визнання нашої віри

“Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і його перед Моїм Отцем, Який на небесах” (Матв. 10:32).ВНО 370.1

Саме нині настав час, аби світ почув слова Христа... Через освячення Істиною ми можемо нести рішуче свідчення про праведність як перед віруючими, так і невіруючими.ВНО 370.2

Ми зовсім не відповідаємо тому, якими повинні бути в нашому духовному досвіді. Ми зволікаємо проголошувати свідчення, що має виходити з освячених уст. Навіть під час трапези Христос навчав істин, які приносили втіху і підбадьорення серцям Його слухачів. Ми повинні нести слова Христа всюди, де тільки можливо. Якщо Його любов як живий принцип перебуватиме в душі, тоді зі скарбниці серця виходитимуть слушні слова — не легковажні й порожні, а піднесені й духовні, слова істини... Відкрите сміливе визнання Христа, яке виявляється у підборі простих і воістину благочестивих слів, буде більш ефективним, аніж багато проповідей. Далеко не всі з нас служать справжнім уособленням лагідності Христа. О, нам потрібна Його лагідність, і нам необхідно мати її. У нашому серці повинен перебувати Христос, надія слави.ВНО 370.3

Ми готуємося до переселення в небесний світ. Наша розмова має бути про Небеса, звідки очікуємо Господа Ісуса. Ми повинні визнати Його Подателем кожного доброго й досконалого дару, Джерелом усіх благословень, у Якому зосереджена наша надія на вічне життя^{30Рукопис 127, 1907 р.}.ВНО 370.4

Ані на мить не слід допускати, що комусь може бути вигідно приховати його віру і принципи від невіруючих цього світу через побоювання, що він втратить їхню повагу, якщо його принципи стануть відомими. Від усіх Своїх послідовників Христос вимагає відкритого, мужнього визнання віри. Кожен повинен зайняти свою позицію, залишаючись таким, яким його хоче бачити Бог, — видовищем для світу, ангелів і людей. Усесвіт з невимовною зацікавленістю стежить за заключною стадією боротьби між Христом і сатаною... Ніколи не допускайте, щоб через боязливість або світську політику Божу Істину відсували на другий план^{31Свідчення для Церкви, т. 6, c. [144, 145]}.ВНО 370.5