4 вересня. Спаситель сумує, коли ми відкидаємо Його любов

“До своїх Він прийшов, та свої Його не прийняли” (Йоан.1:11).ХП 262.1

Перед натовпом, який супроводжував Ісуса під час Його тріумфального в'їзду, лежало місто Єрусалим з величним храмом із чистого мармуру, позолоченого променями призахідного сонця. То була картина неперевершеної краси, тому люди могли повторити слова пророка щодо свого славного міста: “І ти станеш короною слави в Господній руці й діадемою царства в долоні Бога свого!” (Ісаї 62:3). Зачарований надзвичайним видовищем, натовп зі ще більшим запалом поновлює похвальні вигуки... Люди вважають, що настав найбільш слушний момент, коли Христос мав би сісти на престолі Давидовім і царювати як земний князь. Усі спрямовують свої погляди до Ісуса, бажаючи побачити, яке враження на Нього справляє вид славного міста. Але, о диво, по щоках Сина Людського течуть сльози!ХП 262.2

Коли погляд Христа зупинився на храмі, який незабаром мав бути спустошений, а його завіса — розірвана в момент, коли юдеї віддадуть Його на смерть, Він заплакав над непокірним містом... Пройде лише кілька коротких годин і нечестиві руки схоплять Викупителя світу та розіпнуть Його. Однак це принизливе вбивство здійснить не Рим, не язичники, а народ, для котрого Він зробив стільки добра і від котрого так багато очікував...ХП 262.3

Спасенна благодать більше не буде почута в цьому місті. Ось чим пояснювалася туга Спасителя... Гарячі сльози, які Він пролив над Єрусалимом, були останньою ознакою знехтуваної любові... Радісний натовп не розумів причини скорботи Спасителя. Ці люди не усвідомлювали, що своїм беззаконням Ізраїль незабаром накличе на себе останні, найстрашніші нещастя. Нарешті якесь таємниче благоговіння охоплює процесію, і натхнення людей починає спадати... Чимало тих, котрі йдуть у натовпі, отримали свідчення того, що серед них перебуває Божественна сила, і кожний з них на підставі особистого досвіду може розповісти про милостиві вчинки Христа. Розповіді про Його дивовижні діла збільшують запал їхніх почуттів, аж поки вони не досягають невимовної сили. Прості люди та учні Христові об'єднуються у хвалебному співі.ХП 262.4

Та ось до Нього підходять священики і начальники народу з проханням про припинення вітальних вигуків. “Учителю, заборони це Своїм учням”, — сказали вони. Але Христос відповів: “Кажу вам, коли вони замовкнуть, волатиме каміння”.ХП 262.5

Христос прийшов на нашу землю відкрити принципи Небесного Царства. Ще зовсім недавно, біля гробу Лазаря, Він явив Свій характер Спасителя і Життєдавця, однак у своїй гордості юдеї знехтували Тим, Хто був могутній і мав спасіння. Як змінилося б ставлення Христа до священиків і начальників, якби вони виправдали виявлену до них довіру! ^{1Рукопис 128, 1899 р.}ХП 262.6