27 вересня. Христос розп'ятий за нас

“І коли прийшли на місце, що зветься Череповище, тут розіп'яли Його й злочинців — одного праворуч, а другого ліворуч” (Луки 23:33).ХП 285.1

Через порушення Божого Закону Адам і Єва були вигнані з Едемського саду. Христос, наш Заступник, мав постраждати за стінами Єрусалима. Він помер поза брамою — там, де страчували розбійників і вбивць. Ось сповнені особливого значення слова: “Христос викупив нас від прокляття Закону, ставши за нас прокляттям” (Гал.3:13).^{1Христос — надія світу, c. 710}ХП 285.2

На Христа, нашого Заступника і Викупителя, були покладені всі наші гріхи. Він був зарахований до злочинців, щоб спасти нас від осудження Закону. Провини всіх нащадків Адама гнітили Його серце. Відраза, з якою ставиться до гріха Бог, Його страшний гнів проти беззаконня засмучували серце Його Сина. Усе Своє життя Христос звіщав грішному світові Добру Новину про милосердя і прощаючу любов Отця. Він завжди говорив, що спасіння можливе для найгіршого грішника. Однак тепер під важким тягарем вини усього людства Він не міг бачити співчутливого обличчя Отця Небесного. У годину найжорстокіших мук Спаситель був позбавлений Божественної присутності, і це викликало в Його серці такий сум, який не могла б знести жодна людина. Душевні муки були настільки сильними, що Він майже не відчував фізичного болю.ХП 285.3

Своїми страшними спокусами сатана краяв серце Христа. Спаситель не міг бачити, що чекає на Нього за порогом смерті. Чи вийде Він із гробу Переможцем? Ніщо не свідчило про те, що Отець приймає Його жертву. Знаючи, яким огидним для Бога є гріх, Христос боявся, що навіки розлучений з Отцем. Він відчував муку, яку відчуватиме кожний грішник, коли Господь вже не буде заступатися за грішний людський рід. Ніщо інше, як усвідомлення гріха, який Він взяв на Себе і який накликав на Нього гнів Отця, зробило такою гіркою чашу Його страждань, розриваючи серце Божого Сина.^{2Там же, с. 721}.ХП 285.4

Серед страшної темряви, залишений Богом, Христос допивав останні краплі з чаші людського горя. У ті жахливі хвилини Він покладався лише на отримане раніше свідчення про те, що Отець приймає Його. Він добре знав Свого Отця; Ісус вірив у Божу справедливість, Його милість і велику любов. Він довірився Тому, слухатись Кого для Нього завжди було великою радістю. Коли Ісус покірно віддав Себе Богові, Він вже не відчував, що залишився без ласки Отця. Вірою Христос став Переможцем.^{3Там же, с. 724}.ХП 285.5