17 травня. День зцілення і радості

“У відповідь старший синагоги, обурений тим, що Ісус оздоровив у суботу, промовив до натовпу: Є шість днів, у які належить працювати; тож приходьте тоді оздоровлятися, а не суботнього дня” (Луки 13:14).ЗПІ 178.2

“І навчав Ісус в одній із синагог у суботу. Була там одна жінка, яка вісімнадцять років мала духа хвороби: була скорчена й зовсім не могла випростатися. Побачивши її, Ісус покликав і сказав їй: Жінко, ти звільнена від своєї недуги! Він поклав на неї руки — і враз випросталася, і стала прославляти Бога”.ЗПІ 178.3

Добре серце Христа було зворушене виглядом цієї страждаючої жінки, і можна було би припустити, що кожен, подивившись на неї, зрадів би, побачивши, що вона звільнена від своїх кайданів та зцілена від хвороби, яка пригинала її до землі протягом вісімнадцяти років. Однак із похмурих озлоблених облич священиків і рабинів Ісус визначив, що вони зовсім не радіють її зціленню. Вони не були готові віддати подяку за те, що скорченій хворобою страдниці було повернене здоров'я та людський вигляд. Вони не відчували жодної вдячності за те, що її скорчене тіло випросталося і Святий Дух наповнив радістю її серце, так що вона, сповнена подяки, прославляла Бога.ЗПІ 178.4

Псалмист каже: “Хто приносить жертву подяки, той Мене прославляє”. Але на фоні вдячного славослів'я почулася неблагозвучна нота. “У відповідь старший синагоги, обурений тим, що Ісус оздоровив у суботу, промовив до натовпу: Є шість днів, у які належить працювати; тож приходьте тоді оздоровлятися, а не суботнього дня”. Він обурився голосно й різко, бо Христос дав цій нещасній жінці привід вигукувати в суботу слова радості.ЗПІ 179.1

Якби ця людина справді намагалася пізнати, яким має бути істинне дотримання суботи, вона зуміла б розрізнити природу і характер здійснюваної Христом праці... Учинки Христа цілком відповідали святості суботнього дня. Люди в синагозі дивувалися й раділи з того, що Він зробив для страждаючої жінки; серця деяких були зворушені, розум просвітлений, і вони визнали б себе учнями Христа, якби не похмурі озлоблені обличчя рабинів (Ознаки часу, 23 квітня 1896 р.).ЗПІ 179.2