14 вересня. Одна маленька книжка зробила велику справу

“Ось вийшов сіяч сіяти. Коли сіяв, одне зерно впало при дорозі... А інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів. Хто має вуха, щоби слухати, нехай слухає!” (Матв. 13:3-9).ЗПІ 333.1

Після закінчення зібрання [служіння на табірному зібранні в Мічигані] до мене підійшла сестра і, сердечно потиснувши руку, сказала, як вона рада знову побачити сестру Уайт. Вона запитала мене, чи пам'ятаю я, як 22 роки тому опинилася разом зі своїми супутниками в лісі, у домі, збудованому з великих колод. Вона нагодувала нас, а я залишила їм маленьку книжечку “Досвіди і видіння”.ЗПІ 333.2

Вона сказала, що давала читати цю книжку своїм сусідам, новим сім'ям, які оселилися біля неї, поки книжка зовсім не обстріпалася, і сестра висловила велике бажання отримати інший її екземпляр. Її сусіди виявили до твору велику цікавість, їм дуже хотілося познайомитися з автором. Сестра розповідала їм, що, поки я була в її домі, я багато говорила їй про Ісуса і красу Небес, причому з таким запалом, що вона слухала мене як зачарована і назавжди запам'ятала мої слова.ЗПІ 333.3

Відтоді Господь послав їм кількох служителів, які проповідували їм Істину, і тепер там доволі велика група віруючих, котрі дотримуються суботи. Вплив цієї маленької, зачитаної до дірок книжки, поширювався від однієї людини до іншої. Вона робила свою безмовну роботу, поки не приготувала ґрунт для насіння Істини.ЗПІ 333.4

Я добре пам'ятаю ту тривалу поїздку до Мічигана, яку ми здійснили 22 роки тому. Ми вирушили на зібрання до Вергеннеса. Нам залишалося 15 миль [24 км] до місця призначення. Наш візник не раз їздив цією дорогою і добре знав її, але врешті-решт був змушений визнати, що заблукав. Цього дня ми проїхали 40 миль [64 км] лісами, перебираючись через старі колоди і повалені дерева, де дорогу було ледь видно...ЗПІ 333.5

Ми не могли зрозуміти, чому нам доводиться блукати в цьому безлюдному місці. Якою ж була наша радість, коли ми опинилися на невеликій галявині, де стояла дерев'яна хатина, в якій жила згадана мною сестра. Вона радісно прийняла нас у себе в домі і нагодувала, за що ми були дуже вдячні їй. Поки ми відпочивали, я поговорила з її домашніми і залишила в подарунок свою книжку. Вона з радістю прийняла її та зберігає досі.ЗПІ 334.1

Усі ці 22 роки той випадок був для нас загадкою: чому ми заблукали того дня дорогою в зібрання? І ось тепер ми зустрілися з цілою групою людей, які повірили в Істину і чий досвід навернення розпочався саме з цієї книжки (Ознаки часу, 19 жовтня 1876 р.).ЗПІ 334.2