Loading...
Larger font
Smaller font
Copy
Print
Contents
Звеличуйте Ісуса Христа - Contents
  • Results
  • Related
  • Featured
No results found for: "".
  • Weighted Relevancy
  • Content Sequence
  • Relevancy
  • Earliest First
  • Latest First
    Larger font
    Smaller font
    Copy
    Print
    Contents

    19 липня. Приведені Пастирем назад

    “Як пастух наглядає за своїм стадом, стоячи серед овець, що були порозбігалися, так наглядатиму Я за Моїми вівцями. Я приведу їх назад з усіх тих місць, куди вони хмарного дня під темряву порозбігались” (Єзек.34:12).ЗІХ 202.1

    Вівця, що відбилася від отари, — це найбільш безпорадна істота. Пастух повинен шукати її, бо вона сама не зможе знайти дорогу назад. Так само буває і з тим, хто відійшов від Бога: він такий же безпорадний, як і загублена вівця; поки божественна любов не прийде йому на допомогу, він не зможе навернутися до Бога.ЗІХ 202.2

    Коли пастух виявляє пропажу однієї зі своїх овечок, він не оглядає безтурботно отару, яка безпечно розташувалася в кошарі, кажучи: Я маю дев'яносто дев'ять, атому не варто іти шукати загублену. Нехай повертається, тоді я відчиню двері кошари і впущу її. Ні, але як тільки виявляється пропажа вівці, серце пастиря огортає неспокій. Він лічить і перелічує отару. Переконавшись у пропажі, він не гаятиме ані хвилини. Чим темніша ніч і небезпечніший шлях, тим більше занепокоєння пастуха та ретельніші пошуки. Він не шкодує сил, аби знайти одну загублену.ЗІХ 202.3

    З яким же полегшенням він сприймає далеке приглушене слабке мекання. Пастир рушає на цей звук, видирається стрімким схилом, іноді іде понад самим краєм прірви, ризикуючи власним життям. Він шукає, а крик вівці стає дедалі слабшим, що означає: овечка помирає. Але нарешті його зусилля винагороджені — загублена вівця знайдена. Він не сварить її через те, що завдала йому стільки клопотів. Пастир не жене її батогом. З радістю кладе він цю тремтячу істоту собі на плечі; якщо ж вона ще й поранена, він бере її на руки, пригортаючи до своїх грудей, аби тепло його серця могло відновити їй життя. З відчуттям полегшення і вдоволення від того, що пошуки були недаремними, пастир несе вівцю назад до кошари.ЗІХ 202.4

    Не хай буде подяка Богові за те, що Він не змалював перед нами картину повернення бідолашного пастуха без вівці. Притча розповідає не про невдачу, а про успіх і радість спасіння. В ній отримуємо божественне запевнення, що навіть єдина із загублених овечок отари Божої не буде забута, жодна не залишиться без допомоги. Кожного, хто дозволить Богові викупити себе, Христос врятує з прірви загибелі й колючок гріха (Наочні уроки Христа, c. [187-188]).ЗІХ 202.5

    Larger font
    Smaller font
    Copy
    Print
    Contents