Пастирська турбота

Пастир, що виявив пропажу однієї зі своїх овець, не говорить, безтурботно дивлячись на отару, що безпечно перебуває в кошарі: “Я маю дев'яносто дев'ять, а пошуки однієї загубленої будуть коштувати мені надто великих зусиль. Нехай повертається сама, а я відчиню двері до кошари та впущу її”. Ні, щойно вівця заблукала, смуток і тривога охоплюють пастиря. Він лічить і перелічує отару. Упевнившись, що вівця пропала, він не дрімає. Пастир залишає дев'яносто дев'ять у кошарі й вирушає на пошуки тієї, що відбилася від отари. Чим темніша й більш буремна ніч, чим більш небезпечний шлях, тим сильніша тривога пастиря і тим наполегливіші його пошуки. Він докладає всіх зусиль, аби знайти цю одну загублену овечку.ХС 343.2

З яким же полегшенням чує він вдалині перші слабкі звуки її голосу. Ідучи на цей голос, він підіймається на стрімкі кручі, ступає самим краєм провалля, ризикуючи власним життям. Так він шукає її в той час, як дедалі слабші звуки свідчать, що вівця може ось-ось померти. Нарешті його зусилля винагороджені: загублена овечка знайдена. Він не сварить її за те, що вона завдала йому стільки клопоту. Пастир не жене її батогом і навіть не намагається вести її додому. З радістю він кладе перелякану істоту на свої плечі, якщо ж вона поранена, він бере її на руки, пригортаючи до грудей, щоб тепло його серця могло дати їй життя. З почуттям вдячності, що його пошуки не були даремними, він несе її назад до кошари (Наочні уроки Христа, c. [187, 188]).ХС 343.3