Переконливі ілюстрації

Божественна любов до людей сягає своєї незбагненної глибини, і ангели дивуються, коли бачать у тих, до кого виявлена така велика любов, тільки поверхову вдячність. Ангели дивуються, як мало люди цінують любов Божу. Небеса обурені недбалістю, виявленою до людських душ. Чи бажаємо ми знати, як на це дивиться Христос? Що відчували б батько та матір, дізнавшись, що їхня дитина, котра загубилася взимку в снігових заметах, була залишена на смерть тими, хто міг би врятувати її? Чи не були б вони вкрай засмученими й страшенно обуреними? Чи не засудять вони цих убивць з гнівом, таким же гарячим, як їхні сльози, і таким же сильним, як їхня любов? Страждання кожної людини — це страждання дитини Божої, і той, хто не подає руку допомоги своїм ближнім, які гинуть, накликає на себе Його праведний гнів (Христос — надія світу, c. [825]).ХС 126.2

Я читала про чоловіка, котрий, ідучи зимового дня через глибокі снігові замети, закляк від холоду, який майже непомітно позбавляв його життєвих сил. І коли він вже мало не замерзав на смерть в обіймах сильного морозу і був майже готовий відмовитися від боротьби за життя, почувся стогін подорожнього, що, подібно до нього, гинув від холоду. У ньому пробудилася покора, щоб урятувати цього подорожнього. Він розтер захололі кінцівки нещасного і, доклавши значних зусиль, допоміг підвестися. Оскільки той не міг стояти, він поніс його на співчутливих руках через ті самі замети, котрі, як він думав, ніколи не зміг би подолати, якби йшов сам. І коли вже цей чоловік приніс свого подорожнього в безпечне місце, у його свідомості раптом промайнула думка, що, рятуючи свого ближнього, він урятував і себе. Його ревні зусилля спасти іншу людину пожвавили рух крові, яка замерзала в його судинах, і здорове тепло рознеслося по тілу. Такі уроки необхідно постійно закарбовувати у свідомості молодих віруючих не тільки словом, а й прикладом, аби у своєму християнському досвіді вони могли досягти подібних результатів (Свідчення для Церкви, т. 4, c. [319, 320]).ХС 127.1

Ви не повинні замикатися в собі й задовольнятися тим, що маєте благословення від знання істини. Хто приніс вам істину? Хто показав вам світло Слова Божого? Бог не дав вам Свого світла, щоб ви поставили його під посудину. Я читала про експедицію, послану на пошуки сера Джона Франкліна. Мужні чоловіки залишили свої домівки й вирушили в північні моря, зазнаючи нестатків, голоду, холоду і біди. І все це заради чого? — Тільки заради того, щоб знайти мертві тіла дослідників або, якщо можливо, врятувати декількох людей з групи від страшної смерті, котра неодмінно настала б, якби вчасно не прийшла допомога. Якби їм вдалося врятувати від загибелі хоча б одну людину, вони вважали б, що їхні страждання щедро винагороджені. Це було зроблено ціною принесення в жертву свого затишку та щастя.ХС 127.2

Замисліться над цим, а тоді подумайте, як мало ми готові жертвувати задля спасіння дорогоцінних душ навколо нас. Ми не змушені залишати свою оселю задля довгої, виснажливої подорожі, щоб спасти життя людини, котра гине. Біля наших дверей, навколо нас, на кожному кроці є душі, котрих потрібно спасати, душі, котрі гинуть чоловіки і жінки, що помирають без надії, без Бога. Проте ми залишаємося байдужими, фактично говорячи своїми, якщо не словами, то ділами: чи я сторож брата свого? Цих мужів, котрі втратили власне життя, намагаючись урятувати інших, світ звеличує як героїв і мучеників. Що ж повинні відчувати ми, маючи перспективу вічного життя, якщо ми не приносимо невеликих жертв, яких вимагає від нас Бог задля спасіння людських душ? (Рев'ю енд Геральд, 14 серпня 1888 р.).ХС 128.1

В одному з міст Нової Англії копали криницю. Коли робота була майже закінчена, земля осіла і поховала під собою людину, котра все ще була на дні. Негайно підняли тривогу і на порятунок кинулися ремісники, фермери, купці, юристи. Завзяті, охочі руки принесли мотузки, драбини й лопати. “Врятуйте його, о, врятуйте його!” — лунали вигуки.ХС 128.2

Люди працювали з відчайдушною енергією так, що на їхніх чолах виступили краплі поту, а руки тремтіли від напруження. Нарешті вниз проштовхнули трубу, через яку почали кричати, щоб дізнатися, чи чоловік ще живий. Почулася відповідь: “Я живий, але поспішайте, тут жахливо”. З радісними вигуками вони знову взялися до роботи і в кінцевому результаті чоловіка врятували. Радісні голоси, здавалося, досягли Небес. “Він врятований!” — відлунням котилося по всіх вулицях міста.ХС 129.1

Чи не забагато запалу, ентузіазму та зацікавленості було виявлено у спасінні однієї людини? Звичайно, ні. Але що означає втрата життя минущого в порівнянні з втратою душі? Якщо загроза втратити життя пробуджує в людських серцях такі сильні почуття, то чи не повинна втрата душі викликати ще більшу тривогу в людях, які усвідомлюють, в якій небезпеці перебувають ті, хто далекий від Христа? Чи не виявлять слуги Божі такого ж великого запалу в праці задля спасіння душ, який був виявлений у боротьбі за життя чоловіка, похованого в криниці? (Служителі Євангелія, c. [31, 32]).ХС 129.2