На останньому святі Пасхи, яке Ісус відзначав разом зі Своїми учнями, Він замість Пасхи заснував Вечерю Господню — її слід було дотримуватися в пам'ять про Його смерть (Наставник молоді, травень 1873 р.)ВЯЖ 353.5

Національне юдейське свято мало відійти назавжди. Відтоді всі послідовники Христа в усіх країнах та в усі віки мали виконувати встановлене Ним служіння (Христос — надія світу, c. [652]).ВЯЖ 354.1

Бог не дав права людям вирішувати, хто може брати участь у Вечері, а хто — ні. Адже хто здатний читати серця? Хто спроможний відрізнити пшеницю від куколю? “Так що, хто їстиме цей хліб і питиме Господню чашу недостойно, буде винний супроти тіла й крові Господньої! Тож нехай людина випробовує себе і так хай їсть хліб та п'є з чаші. Бо хто недостойно їсть і п'є, не розрізняючи Господнє тіло, той на осуд їсть і п'є” (1 Кор. 11:27-29)…ВЯЖ 354.2

Розділяючи з учнями хліб і вино, Ісус урочисто пообіцяв стати їхнім Спасителем… Приймаючи хліб і вино — символи ламаного Тіла і пролитої Крові Христа, ми подумки беремо участь у тій Вечері, котра відбулася колись у верхній світлиці в Єрусалимі. Ми ніби проходимо через сад, освячений муками Христа, Котрий поніс гріхи світу. Ми стаємо також свідками боротьби, за допомогою якої здобуте наше примирення з Богом. Ми бачимо Ісуса, розп'ятого за нас.ВЯЖ 354.3

Споглядаючи розп'ятого Спасителя, ми краще розуміємо ціну і значення жертви, принесеної Величністю Небес. Перед нами постає План спасіння в усій своїй славі, а роздуми про Голгофу пробуджують у наших серцях живі святі почуття. Ми будемо прославляти Бога й Агнця серцем та устами, бо гордість і самозакоханість не можуть жити в душі, котра пам'ятає про Голгофські страждання (Христос — надія світу, c. [656, 661]).ВЯЖ 354.4

20 жовтня. Доказ вірності

22 жовтня. “Новий Завіт у Моїй крові”