Небезпека зволікання

У нічних видіннях переді мною пройшла вельми разюча сцена. Я бачила величезну вогняну кулю, що впала серед чудових будинків, миттєво зруйнувавши їх. Я почула, як хтось сказав: “Ми знали, що Божі суди грядуть на землю, але не припускали, що це настане так скоро”. Інші із жахом говорили: “Ви знали! Чому ж ви не попередили нас? Ми перебували в незнанні”. Звідусіль я чула такі слова докору.ПДЦ 91.2

Я прокинулася сильно збентежена, потім знову заснула та побачила себе ніби на великому зібранні. Одна авторитетна Особа зверталася до всіх зібраних і перед Ним була розгорнута карта світу. Він сказав, що карта зображує Божий виноградник, який необхідно обробляти. Кожен, хто отримав небесне світло, повинен віддзеркалювати його на інших. Так у багатьох місцях мали запалитися світильники, а від них — інші.ПДЦ 91.3

І знову були повторені слова: “Ви — сіль землі. Якщо сіль утратить силу, то як зробити її солоною? Ні до чого вона вже не буде більше придатною, хіба щоб викинути її геть, аби топтали її люди. Ви — світло для світу. Не можна сховати міста, що стоїть на горі. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але ставлять на свічник, щоб світив усім, хто в домі. Тож нехай їж ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, що на небесах” (Матв. 5:13-16).ПДЦ 91.4

Кожен день, минаючи, наближає нас до кінця. Чи наближає він нас до Бога? Чи пильнуємо ми в молитвах? Люди, з якими ми щодня спілкуємося, потребують нашої допомоги й керівництва. Можливо, вони перебувають у такому душевному стані, коли вчасно сказане слово з допомогою Святого Духа стане подібним до цвяха, забитого в потрібному місці. Завтра дехто із цих душ може бути там, де ми вже ніколи не побачимося з ними. Який наш вплив на тих, хто подорожує життям разом з нами? Яких зусиль ми докладаємо, аби привести їх до Христа?ПДЦ 92.1

(Свідчення для Церкви, т. 9, c. [27]).ПДЦ 92.2

Доки ангели утримують чотири вітри, ми повинні працювати, використовуючи всі свої здібності. Ми маємо нести нашу вістку без будь-якого зволікання та свідчити перед небесним Усесвітом і перед людьми цього виродженого віку, що наша релігія — це віра й сила, Джерелом якої є Христос, а Його Слово — це Божественна істина. Душі людей зважують на вазі. Вони будуть або підданими Царства Божого, або рабами деспотизму сатани. Усі повинні мати перевагу вхопитися за представлену в Євангелії надію. Але як вони можуть почути, не маючи проповідника? Людська сім'я потребує морального оновлення, приготування характеру, щоб можна було стати в Божій присутності. Деякі душі близькі до загибелі через поширені теоретичні помилки, розраховані на те, аби протидіяти євангельській звістці. Хто нині повністю присвятить себе співпраці з Богом?ПДЦ 92.3

(Свідчення для Церкви, т. 6, c. [21]).ПДЦ 92.4

Сьогодні значна частина людей у наших зібраннях мертва через свої переступи й гріхи. Вони рухаються вперед і назад, як двері на своїх петлях. Вони роками благодушно слухали найсерйозніші бентежні істини, але не втілювали їх у життя. Тому такі люди стають дедалі менш чутливими до надзвичайної цінності істини. Зворушливі слова докору й перестороги не пробуджують їх до покаяння. Найсолодші мелодії, котрі приходять від Бога через людські уста, — виправдання по вірі й праведність Христа — не викликають у них відгуку любові й подяки. Хоч небесний Купець представляє їм найбагатші коштовності віри й любові, хоч запрошує їх купити в Нього “золото, очищене у вогні”, “білу одіж”, щоб їм вдягнутися, і “мазь” для очей, щоб бачити, вони озлоблюють свої серця проти Нього, не бажаючи обміняти свою “теплоту” на любов і горливість. Визнаючи віру, ці віруючі відрікаються сили благочестя. Якщо вони залишатимуться в такому стані, Бог відкине їх. Вони роблять себе непридатними бути членами Його сім'ї.ПДЦ 92.5

(Свідчення для Церкви, т. 6, c. [426]).ПДЦ 93.1

Нехай члени Церкви пам'ятають, що сам факт запису їхніх імен у церковних книгах не принесе їм спасіння. Вони повинні виявити себе гідними перед Богом, бездоганними працівниками^{*Алюзія на текст 2 Тим. 2:15 (прим. редактора)}. З дня на день члени Церкви мають формувати свій характер відповідно до вказівок Христа. їм необхідно перебувати в Ісусі, постійно виявляючи віру в Нього. Так вони зростатимуть до міри зрілості чоловіків і жінок у Христі — здорових, бадьорих, вдячних християн, проваджених Богом до дедалі більшого світла. Якщо це не стане їхнім особистим досвідом, вони виявляться серед тих, хто одного дня піднесе свій голос у гіркому риданні: “Жнива пройшли, літо закінчилося, а моя душа не спасенна! Чому я не біг до Твердині, щоб знайти там захист? Чому я легковажив спасінням своєї душі та зневажив Духа благодаті?”ПДЦ 93.2

(Свідчення для Церкви, т. 9, c. [48]).ПДЦ 93.3

Брати і сестри, котрі давно заявляєте про свою віру в істину, я запитую особисто кожного з вас: “Чи ваші діла перебувають у гармонії зі світлом, перевагами й можливостями, дарованими вам Небом?” Це серйозне запитання. Сонце Праведності зійшло над Церквою, і обов'язок Церкви — світити. Перевага кожної душі — іти вперед. З'єднані з Христом люди зростатимуть у благодаті й пізнанні Сина Божого до міри зрілості чоловіків і жінок. Якби всі, хто заявляє про свою віру в істину, використовували повноту своїх сил та можливостей для навчання і праці, вони стали б сильними в Христі. Ким би вони не були — фермерами, механіками, учителями або пасторами, якби повністю присвятили себе Богові, то стали б діяльними працівниками Господа Небес.ПДЦ 93.4

(Свідчення для Церкви, т. 6, c. [423]).ПДЦ 94.1