Поцілунок Юди став знаком, і Він [Христос] був відданий у руки Своїх ворогів; грішні смертні швидко повели Його в земне судилище… Воїнство ангелів із подивом і жалем спостерігало за тим, як Той, Хто був величчю неба й мав вінець слави, ніс тепер на Собі терновий вінок і стікав кров'ю, ставши жертвою розлюченого натовпу, котрого сатана у гніві своїм довів до божевільної несамовитості. Дивіться на довготерпеливого Страждальця! На Його голові — терновий вінець. Його кров витікає з розірваних вен…ДББ 201.2

Дивіться на гнобителів і пригнобленого! Галасливий натовп оточує Спасителя світу. Глузування і знущання сиплються на Нього впереміш із огидними, блюзнірськими лайками… Христа, дорогоцінного Сина Божого, повели до місця страти, поклавши на Його зранені плечі важкий хрест… Незчисленний натовп Його найлютіших ворогів і байдужих глядачів повів Його на розп'яття… Славний Спаситель загубленого світу прийняв замість людини покарання за потоптаний Закон Свого Отця. Він був готовий власною кров'ю викупити Своїх дітей…ДББ 201.3

Ніхто й ніколи не страждав так, як Спаситель, умираючи на хресті! Відчуття на Собі невдоволення Отця робило Його чашу особливо гіркою. Не тілесні страждання так швидко обірвали життя Христа на хресті, але важкий тягар гріхів усього світу й відчуття на собі Божого гніву… Страшний вантаж відчаю й безпросвітної темряви був готовий розчавити Христа, і тоді з Його блідих, тремтячих вуст зірвався передсмертний крик: “Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?” (Матв. 27:46).ДББ 201.4

У передсмертній агонії, віддаючи Своє дорогоцінне життя, Він повинен лише вірою сподіватися на Того, Кому завжди з радістю підкорявся… Не маючи навіть славної надії і впевненості в майбутньому тріумфі, Він вигукує гучним голосом: “Отче, у Твої руки передаю Свій дух!” (Луки 23:46). Він знає характер Свого Отця, Його справедливість, милосердя, Його велику любов і покірно довіряє Себе в Його руки (Свідчення для Церкви. Т. 2. С. 207-211).ДББ 201.5

10 червня. Гнів Отця

12 червня. Гріхи всього світу