У Нагірній проповіді Христос висловив те, що було німим вченням усього Його життя і чого люди не розуміли. Вони не могли зрозуміти, чому, володіючи такою величезною силою, Він не користується нею для досягнення того, що вони вважали за найважливіше. Їхні думки, спонукання та дії були зовсім іншими. Роблячи вигляд, нібито вшановують Закон, вони насправді шукали слави для себе; а Христос намагався показати їм, що самолюбець є порушником Закону. НПЩЖ 62.1
Риси, властиві фарисеям, можна знайти у людей усіх часів, фарисейський дух притаманний людській природі. Спаситель вказав на величезну розбіжність між Його духом і духом рабинів; Його вчення однаковою мірою можна застосувати до людей усіх віків. НПЩЖ 62.2
За часів Христа фарисеї постійно намагалися заслужити прихильність небес, щоб забезпечити собі добробут і земну славу — винагороду за чесноти. Водночас вони прагнули показати перед людьми свою доброчинність, привернути до себе загальну увагу, прославитися своєю “святістю”. НПЩЖ 62.3
Ісус засудив їхню показну побожність, оскільки Бог не приймає такого служіння; лестощі й захоплення людей, котрих юдеї так домагалися, будуть їх єдиною нагородою. НПЩЖ 62.4
“Коли даєш милостиню, — говорив Ісус, — нехай твоя ліва рука не знає, що робить права; щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”. НПЩЖ 62.5
Ісус, звичайно, не хотів сказати, що добрі діла потрібно завжди робити таємно. Апостол Павло писав під натхненням Духа Святого, і не приховував щедрості та самовідданості християн Македонії, але звернув увагу на благодать Христову, що діяла в них, завдяки чому й інші сповнялися тим же духом. До церкви в Коринті Павло писав: “Ваш запал заохотив багатьох” (2Кор.9:2). НПЩЖ 62.6
Слова Христа ясно свідчать про те, що метою доброчинності повинна бути не похвала або слава від людей. Справжнє благочестя ніколи не виставляє себе на показ. Хто бажає похвали і лестощів та знаходить у них утіху, той є християнином лише на словах. НПЩЖ 63.1
Своїми добрими вчинками послідовники Христа мають прославляти не себе, а Того, чиєю благодаттю і силою вони здатні чинити ці діла. Кожний добрий учинок здійснюється за спонуканням Святого Духа; Дух же дається для прославлення Того, Хто дає, а не того, хто отримує. Коли світло Христа осяває душу, то вуста наповнюються славослов'ям і подякою Богові. Тоді не наші молитви або виконані обов'язки, не наша доброчинність і значущість будуть темою наших думок і розмов. Ісус буде звеличений, наше власне “я” відступить на останній план, — і Христос буде все в усьому. НПЩЖ 63.2
Ми повинні давати щиро, не на показ, але з почуття жалю та любові до тих, хто страждає. Щире бажання допомогти і справжнє сердечне співчуття цінуються Небом. Душа, щира в своїй любові та нелицемірна в посвяченні Богові, оцінюється Ним дорожче, ніж золото офірське. НПЩЖ 63.3
Ми маємо думати не про нагороду, а про служіння; а тому доброта, виявлена в такому дусі, буде винагороджена. “Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”. Сам Бог є нагородою, що перевершує усі інші, але прийняти Його в серце і радіти цим здатна лише душа, подібна до Нього в характері. Тільки подібне може оцінити подібне. Бог перебуває в душі тією мірою, у якій вона віддається Богові в служінні людям. НПЩЖ 63.4
Ніхто не може виливати зі свого серця потоки божественних благословень на інших, не отримуючи нагороди. Ущелини й рівнини, через які гірські потоки несуть свої води до моря, ніколи не зазнають шкоди; те, що вони віддають, повертається до них стократ. Дзюркотливий потік залишає по собі в дарунок вологу та родючі землі. Трава, що росте на його берегах, є свіжішою і зеленішою, дерева мають ряснішу крону, а квіти відрізняються більшою різноманітністю барв. Коли земля пожовтіє влітку під палючим промінням сонця, смужка зелені вказує на шлях гірської річки. Рівнина, яка відчинила своє лоно, щоб нести до моря дорогоцінну вологість гір, зодягається у свіжість і красу, нагадує про благословення, якими благодать Божа нагороджує усіх тих, через кого вона зливається на світ. НПЩЖ 63.5
Такою є нагорода для тих, хто виявляє милосердя до бідних. Пророк Ісая писав: “З голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана… Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи… Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають” (Ісая 58:7-11). НПЩЖ 63.6
Вчинки благодійності приносять подвійне благословення. Той, хто дає нужденному, отримує благословення ще більшою мірою. Благодать Христа розвиває риси характеру, протилежні егоїзмові, а вони прикрашають, облагороджують та збагачують життя. Добрі вчинки, зроблені потаємно, єднають серця і приводять їх до Джерела милосердя. Невелика увага, незначний учинок, здійснений у дусі любові та самопожертви, подібні до пахощів квітки і дарують чималі благословення й щастя. Врешті-решт ми переконаємося, що самозречення заради добра і щастя інших, яким незначним воно б не видавалося тут, на землі, на небесах буде визнане за доказ нашої єдності з Царем слави. Безмежно багатий, Він збіднів заради нас. НПЩЖ 64.1
Добрі діла можуть бути зроблені таємно, але їхній вплив на характер не залишиться непоміченим. Якщо ми щиро працюємо як послідовники Христа, наше серце буде ще в тіснішому єднанні з Богом, а Дух Божий, що керує нами, приведе до повної згоди зі священною волею Божою. НПЩЖ 64.2
Бог, Котрий примножує таланти тим, які мудро використали отримані дари, дивиться з благоволінням на служіння віруючих у Христа, благодаттю і силою Котрого вони зміцнені. Хто намагається розвинути й удосконалити в собі християнський характер, постійно вправляючись у добрих вчинках, той жатиме в прийдешньому житті те, що посіяв тут, на землі. Справа, розпочата на землі, досягне досконалості у майбутньому, кращому житті й триватиме вічно. НПЩЖ 64.3