“І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту” (Бут. 3:15). ЗПІ 48.3
У пониклій квітці й упалому листочку Адам і його супутниця побачили перші ознаки тління. До їхньої свідомості була ясно донесена сувора істина про те, що все живе має померти. Навіть повітря, від якого залежало їхнє життя, містило в собі насіння смерті. ЗПІ 48.4
Усе постійно нагадувало їм про втрачене ними панування. З-поміж нижчих створінь Адам вирізнявся як цар, і доки він залишався вірним Богові, уся природа визнавала його правління; але коли він згрішив, це панування було втрачене. Бунтівний дух, двері котрому він сам відчинив, поширився на тваринний світ. Таким чином не лише життя людини, а й світ тварин, лісові дерева, польова трава, навіть повітря, котрим вони дихали, — усе свідчило про сумний урок пізнання зла. ЗПІ 48.5
Але людина не була залишена сам на сам із наслідками зла, котре вона обрала. У проголошеному над сатаною вироку міститься натяк на викуплення: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, — сказав Бог, — між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту” (Бут. 3:15). Цей вирок, проголошений у присутності наших прабатьків, був для них обітницею. Перш ніж почути про тернину й осот, про тяжку працю і скорботу, які мали стати їхньою долею, або про порох, до якого вони мали повернутися, Адам і Єва почули слова, котрі не могли не дати їм надії. Усе, втрачене через поступку сатані, може бути повернуте через Христа. ЗПІ 49.1
Цю вістку нам повторює також природа. Хоч і спотворена гріхом, вона звіщає не лише про творіння, а й про викуплення. Хоч земля свідчить про прокляття й очевидні ознаки тління, вона все ще залишається гарною, рясніючи ознаками життєдайної сили. Дерева скидають своє листя лише для того, щоб зодягтися у свіжу зелень; квіти помирають, щоб з'явитися в новій красі, і в кожному прояві творчої сили міститься запевнення, що ми можемо бути заново створені “у праведності та святості істини” (Ефес. 4:24). Таким чином усе в природі, котра так ясно свідчить про нашу велику втрату, стає для нас вісником надії. ЗПІ 49.2
Усюди, куди тільки проникає зло, чути голос нашого Отця, Котрий закликає Своїх дітей побачити природу гріха в його наслідках, застерігає їх залишити зло і запрошує прийняти добро (Виховання, c. [26, 27]). ЗПІ 49.3