Життя Павла було в небезпеці, і він отримав від Бога повеління залишити на деякий час Дамаск. Він пішов до Аравії і там у порівняно безлюдній місцевості в нього з'явилася чудова можливість для спілкування з Богом та роздумів. Павло бажав побути наодинці з Богом, дослідити власне серце, глибоко розкаятися і приготуватися за допомогою молитви й дослідження до участі в праці, котра видавалася йому надто великою і важливою. Він був апостолом, обраним не людьми, а Богом, і йому було ясно сказано, що він має трудитися серед язичників. ІВ 237.1
Перебуваючи в Аравії, Павло не спілкувався з апостолами. Він палко, від усього серця, шукав Бога, вирішивши, що не заспокоїться, доки не знатиме напевно, що його каяття прийняте, а великий гріх — прощений. Він не здасться, доки не матиме запевнення, що Ісус буде з ним у його прийдешньому служінні. Він мав постійно носити у своєму тілі знаки Христової слави — у своїх очах, осліплих небесним світлом; водночас він бажав постійно бути впевненим у присутності підкріплюючої благодаті Христа. Павло ввійшов у тісну сполуку з Небом, Ісус спілкувався з ним, утверджуючи його у вірі та наділяючи Своєю мудрістю і благодаттю. ІВ 237.2