“Вірою Авель приніс Богові кращу, ніж Каїн, жертву, якою засвідчено, що він праведний, бо про його дари засвідчив Бог; нею він і після смерті промовляє” (Євр. 11:4; див. також Бут. 4:1-5). БМ 23.2
Сини Адама Каїн і Авель дуже відрізнялися один від одного. Авель був вірний Богові, він бачив справедливе й милосердне ставлення Творця до грішного роду та з вдячністю прийняв надію на спасіння. Проте Каїн плекав бунтівні почуття проти Бога й нарікав на Нього за те, що за гріх Адама вся земля й людство були прокляті. Каїн дозволив своїм думкам рухатися тим самим шляхом, який призвів до падіння сатани, потураючи своєму прагненню до самозвеличення та ставлячи під сумнів Божественну справедливість і Божий авторитет… БМ 23.3
Обидва брати спорудили однакові жертовники, і кожен з них приніс жертву. Авель, згідно з Божими вказівками, приніс жертву з отари. “І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його”. З неба зійшов вогонь і поглинув жертву. Але Каїн, нехтуючи прямим і ясним наказом Бога, приніс у жертву тільки плоди землі. З неба не було жодної ознаки, що свідчила б про прийняття жертви… БМ 23.4
Авель зрозумів великі принципи викуплення. Він усвідомлював, що є грішником, бачив гріх, покарання за нього та смерть, які стояли на заваді між його душею і Богом. Відбираючи життя в жертовної тварини та приносячи її в жертву, він таким чином визнавав вимоги порушеного Закону. У пролитті крові Авель бачив майбутню жертву — помираючого на Голгофському хресті Христа — і, віруючи в майбутнє примирення, отримував підтвердження, що він праведний І його жертва прийнята. БМ 23.5
Каїн мав такі самі можливості пізнати святі істини та прийняти їх, як і Авель. Він не був жертвою свавільного присуду. Неправильно вважати, що одного з братів Господь прийняв, а іншого відкинув. Авель обрав віру й послух, Каїн — невір'я та бунт. У цьому вся суть справи (Патріархи і пророки, c. [71, 72]). БМ 24.1