Хіба задум Господа полягає в тому, щоб живити розум наших дітей і молоді помилковими міркуваннями, хибними принципами й сатанинською софістикою? Чи слід пропонувати нашим учням язичницькі й безбожні ідеї як цінний додаток до їхнього запасу знань? Праці найбільш інтелектуального скептика — це праці розуму, що продався на служіння ворогові. Чи можуть ті, хто називає себе реформаторами та прагне вести дітей і молодь правильним шляхом, яким мають іти викуплені Господом, припустити, ніби Бог бажає, щоб вони пропонували молоді для вивчення те, що неправильно відобразить Його характер і представить Його в хибному світлі? Чи варто відстоювати думки невіруючих та висловлювання розпусних людей як щось варте уваги учнів тільки тому, що це витвори мужів, котрими світ захоплюється як великими мислителями? Чи повинні люди, котрі кажуть, що вірять у Бога, збирати висловлювання й думки цих неосвячених авторів та зберігати їх, як коштовні камені, у скарбниці свого розуму? Боронь, Боже! (Поради батькам, учителям та учням. С. 25, 26). CChUk 310.1